Я відчув, як липне до спини батистова сорочка. Ора Шанталія виявилася чудовим виконавцем. Вона була знаряддям, яке продовжує діяти навіть тоді, коли рука його власника розтискається. Тепер Ора чесно відпрацьовувала свій обов’язок за Законом Терезів - сяяла, привертала до себе увагу, знайомилася з магами. І я, спостерігаючи згори, міг, якби трохи везіння, дещо помітити…
Але не помічав.
Вони бачили в ній не слабеньку магиню, а передусім гарну жінку. Вони говорили компліменти, сміялися, кількох Ора вітала як давніх знайомих… Я відчував їхні грайливі, поки ще делікатні потоки магічної привабливості. Флірт? Чи захопиться хтось сильніше, ніж дозволяють правила пристойності? І що тоді зробить Ора - можливо, залицяння на балах звичні для неї? І те, що мені, “вільному тхору”, уявляється соромітним, - для неї припустиме й миле?
Королівський маг тяжко дихав за моїм плечем. Хвилини бігли, гості веселилися, король розмовляв із кимось… ні, не “з кимось”, а з паном префектом! Тільки дуже уважний спостерігач помітив би ознаки напруги на рум’яному обличчі Його Величності. Час ішов, а бунтівний князь безсовісно запізнювався.
- Послухайте, люб’язний Харику… А може, ваш Драго… ваш князь узагалі не з’явиться, га? Ви б сходили, дізналися, в чому річ?
- Мені наказано залишатися тут, хай би що сталося, - промовив маг і після паузи додав: - Люб’язний.
Шум у залі наростав; хтось із магнатів застукав виделкою в мідний таріль, вимагаючи загальної уваги. У трохи притихлому гомоні йому вдалося сказати тост на честь короля; ласкаво усміхнувшись, Його Величність підвівся, випив свій келех до дна й спустився з трону - поспілкуватися з гостями.
Я дивився, як Ора розмовляє з прищавим парубійком - уродженим магом першого ступеня. Як парубійко червоніє та блідне - на якусь мить мені здалося, що його вразили злощасні камінчики. Я ладен був зробити стійку, мов мисливський собака, та в наступну секунду з’ясувалося, що шмаркача цікавить виріз Ориної сукні. Та й усе.
Пан префект залишився стояти біля підніжжя спустілого трону, і вираз його обличчя мені не сподобався. Згадалася погроза щодо непідписаного наказу про мій арешт; невже вони пішли б на це? Створивши прецедент, який дуже збентежив би панів уроджених магів…
А щоб він запався, той день, коли я виграв прокляте замовляння Кари!
Гомін у бенкетній залі досягнув свого апогею. Гор зі Харик, який уже хвилин п’ять пожирав власні вуса, тепер почав гризти губи.
- Дізнайтеся, в чому річ, - повторив я буркотливо.
У цю хвилину за високими дверима зали коротко ревнула труба. Вартові біля входу виструнчились; забіглий маленький церемоніймейстер тричі грюкнув жезлом об підлогу:
- Ясновельможний князь Дривегоціус із почтом!
Я сунувся вперед. Тихо зробилося в залі, і, ніби поважаючи цю тишу, моє серце пропустило удар.
Гості розступилися, звільняючи доріжку до трону. За секунду до того король посів своє місце; обличчя Його Величності
