- Ви даремно намагаєтесь вивести мене із себе, люб’язний Хорте зі Таборе. Очевидно, ми не погодимося щодо того, що є ганьба для мага…
Я відвернувся. Ще раз помилувався люстрою; подивився вниз.
Виявляється, змагаючись із Хариком, я пропустив появу короля. Тепер Його Величність уже стояв на сходинках трону, а зібрання вітало його загальним поклоном. Я знайшов очима Ору - її біле волосся світилося в натовпі, як маячок.
Король звернувся з промовою до своїх гостей; говорив він самі банальності, і все це тривало хвилини три.
Потім король закликав відпочивати й розважатись.
Ширми роз’їхались. У залі одразу стало просторіше; схований на балконі оркестр заграв делікатно і разом з тим потужно. Оживилися голоси, розлігся манірний жіночий сміх; веселощі почалися.
- Зараз з’явиться об’єкт, - пошепки сказав Харик. Я незадоволено на нього покосився, але він звертався не до мене. Маг поза ступенем так нервувався, що опустився до думок уголос.
Можливо, його кар’єра - або кар’єра його сина - залежить від успіху цього замаху?
Я криво осміхнувся. Сама словосполука “кар’єра мага” звучала образливо.
Харик помітив мою усмішку. Він просто-таки смикнувся; а може, подумалось мені, він бачить перед собою конкурента? Гадає, що після успішного застосування Кари я стану до короля на службу і тим самим відсуну його (і сина) на другі-треті ролі?
Гості щільним кільцем обступили столи. Їли мало - більше пили; я бачив, як розгублено озирається Ора. Навколо неї був уже не один, а цілих три залицяльники - двоє тримали перед нею підноси з їжею й фруктами, третій наливав вина. Вона не пропаде, подумав я понуро.
Ора перестала озиратися і про щось жваво заговорила з найвищім із своїх залицяльників. Я приглядівся… і на секунду затамував дихання: довготелесий залицяльник був магом поза ступенем. Здається, він був одним із тих, на яких я встиг Орі вказати…
Я бачив, як Ора засміялася й кокетливо торкнула магічні камінчики на шиї. Маг усміхнувся у відповідь; вона вказала йому когось у натовпі і, запанібрата схопивши надступеневого за рукав, повела його кудись у напрямку до трону…
Я прослідкував за її рухом - і наштовхнувся на погляд короля. Секундний, ніби неуважний погляд; навколишнім здалося, що король дивиться в стелю, та Його Величність глядів у маленьке вітражне вікно, і мені здалося - хоч це було неможливо, - що він мене бачить.
В усякому разі, точно знає, що я тут.
Я кліпнув; пошукав очима Ору. Довготелесий маг знайомив її… так, саме знайомив її з непоказним чоловічком років сорока - теж надступеневим!