цього разу зніяковів чоловік:
- Пробачте, мені, певно, не слід було… Ескалатор, пам’ятаєте?
Вона згадала.
Підійшов її поїзд; у неї ще був шанс прохолодно кивнути й прослизнути у вагон, де так спокусливо видніли вільні місця на дерматиновому диванчику. Вона вагалась; двері зачинились перед її носом. Поїзд пішов.
- Мене звати Станіслав…
Вони сходилися поволі, обережно, обачливо - як дві незнайомі тварини, як два боягузливі боксери. Вони подовгу мовчали, блукаючи засніженим парком, кружляли по власних слідах - усе мовчки. Юля спиралася на Стасову руку, і не раз і не два її ноги в парадних чобітках, для кучугур не призначених, оступалися й ковзали на зледенілих схилах, і тоді чоловіча рука ставала сталевим поручнем, залізобетонним опертям, і ні разу - ні разу! - Стас не дозволив їй не те що впасти - торкнутися снігу краєм зимового пальта…
Якось одразу виявилося, що всі проблеми, що перше доводили Юлю до відчаю, можна вирішити. Усі - від нежиті до розборів з поганими сусідами. Сама поява Стаса змушувала, здавалось, навіть собак, що зчепились на вулиці, припиняти сварку й розходитися, порикуючи, по різних кутах…
Новий рік вони зустріли тихо й мирно, на кривуватій історичній вуличці неподалік від Юлиного будинку, а потім пішли через усе місто до Стаса, розігріли червоного вина й ні разу за решту ночі не ввімкнули телевізор… Виявилося, що ще один бар’єр, який здавався Юлі нездоланним, бар’єр між чоловіком і жінкою, що просто аж лякав, - проломлюється легко й природно. Так тріскається яєчна шкаралупа, піддаючись зусиллям пташеняти всередині; ранок першого січня виявився сирим і туманним. Юля сиділа за крихітним столом посеред крихітної Стасової “гостинки”, і клубочіла пара над величезним білим горнятком молока з медом…
Ще через місяць з’ясувалося, що Стас раніше був одружений. Юля здивувалася: чому не сказати одразу?! І попросила, можна сказати, навіть змусила розповісти докладніше: що сталося в тій родині, і чи заміжня тепер колишня дружина, а головне - чи є в Стаса діти?
Він не відповів.
Юля рознервувалася; Стас зібрався й пішов. І чотири місяці - навіть чотири з половиною - вони не зустрічалися, не телефонували одне одному, а Юлині співробітниці, які, звичайно ж, відстежили початок її роману, тепер відстежили й кінець - і співчутливо кивали, підбираючи губи…
Вона зробилась нервовою й нелегкою в спілкуванні. Вона, яку весь відділ цінував (і трошки зневажав) за поступливість.
А якось у понеділок, о восьмій вечора, в її квартирі пролунав дзвінок у двері; у відповідь на перелякане “Хто там?” Стас незворушно поцікавився: “Лікаря викликали?”
Ще через два тижні він оселився в неї. Спершу Юля затопила сусідку знизу - засмітилася труба; сусідка, зрозуміло, нетямилася з люті й загрожувала Юлі лихами, серед яких найменшим був візит міфічних (або не міфічних?) “братків”.
Стас прийшов саме в розпал сварки, і через дві хвилини після його появи сусідка збавила тон, а через півгодини конфлікт
