було вичерпано повністю й остаточно. Стас мовчки полагодив трубу, вимив руки, й вони без жодного слова повечеряли - чим Бог дав…
А коли чай було допито, Юля запропонувала несміло: може, тобі сьогодні не йти? Пізно…
І він лишився.
Більше вона ніколи не поверталась до розмови про його колишню родину. Вона визнала за ним право на цю таємницю; крім того, чесно кажучи, вона просто боялась. Вона помічала - бувають моменти, коли Стасові краще не перечити, він настільки певен у своїй правоті, що всякий натяк на сумнів сприймає не просто хворобливо - агресивно…
Ще через півтора місяця вони одружились.
Давніше їй здавалося, що самотність - найприродніший для людини стан. Вона боялася, що, позбувшись його, втратить часточку себе; вийшло навпаки.
Вона здобула те, чого не вистачало їй - вона зрозуміла це не одразу! - уже багато років. Вона здобула певність. Вона здобула справжній дім, цегляні стіни якого збігалися з кордонами її, Юлиної, вільної та спокійної території.
Вона здобула гору, вкриту лісом, власну гору, до якої в будь-яку хвилину можна притулитися спиною.
Усі речі в оселі взяли на себе часточку Стаса. Найнудніші предмети набули подоби душі - тому що Стас торкався їх, тому що вони були йому потрібні; Юля, яка раніше ненавиділа прання, полюбила стояти на балконі, милуючись вивішеною для сушіння білизною.
Погойдували рукавами сорочки - в кожній з них була часточка Стаса.
Білими лаштунками, у три ряди, висіли пелюшки. Повернувшись із роботи, Стас, щойно повечерявши, виходив із коляскою; сусіди схвально перешіптувались.
Однорічний Алік бурмотів, усміхаючись від вуха до вуха: “Тато”.
А через деякий час вони вже разом клеїли якісь пенали й конверти - наочні посібники для дитячого садка, для всієї групи. Стас міг майструвати годинами, і вигадка його часом вражала уяву. Він подарував Аліку рюкзачок, зістрочений із старих джинсів, із наклеєною на клапан мордочкою ведмежатка, причому очі в мишка рухались, а в пластиковому кухлику переливався “мед”… Алік тягав до садка саморобні іграшки, при вигляді яких не тільки діти, а й вихователі роззявляли роти; разів два або три Стас навіть проводив щось на кшталт консультацій в садківському гуртку “Умілі руки”, і Алік тоді ходив гордий, осяяний татовою славою.
У них були від Юлі якісь чоловічі секрети; очевидно, і смаки в батька та сина збігались: вони разом ходили купувати книжки й касети з мультиками. Один тільки раз касету вибрала Юля - мультик про Лепрекона, злостивого гнома; їй, звиклій до милих дідусів з “Білосніжки”, невтямки було, що гнома можна злякатись, але Алік злякався до істерики, касету урочисто викинули, і з того дня Юля зареклася втручатися в “репертуарну політику” - нехай чоловіки самі вирішують…
Злостивий гном - незбагненне жорстоке чудовисько - наснився їй раз чи двічі. Напевно, тому, що їй дуже шкода було переляканого, зарюмсаного Аліка. На щастя, історія не мала продовження - хіба що син навідріз відмовився дивитись “Білосніжку”, утім, ніхто його і не силував…
