Я зняв покривку - вона важила, як добрий рицарський шолом. Із посудини повіяло болотом. Затхлим, холодним і без жодної жабки.
Я гукнув світильник - так, щоб він зависнув над самою водою, - і заглянув усередину.
Так. Негусто. Негусто ж, бачить сова, і нема чому дивуватися - гроші ростуть, коли про них турбуються. Коли їх щодня перераховують, міняють воду, коли про них думають, кінець кінцем…
А я, збираючи кошти на сплату членських внесків, забагато із слоїка вигріб. Майже нічого не лишив на розплід, хоч і знав прекрасно, що чим більше в слоїку залишиш - тим відчутнішим буде приріст…
Який тобі приріст, коли корм у картонній коробочці злипся плескачем, а воду не міняли вже декілька місяців. Хоч як бридко, та доведеться за це взятися - мити, й міняти, й перераховувати, і все руками, тому що гроші чомусь не люблять замовлянь. Доведеться переступити через себе, подолати огиду, - а що робити, адже гроші потрібні…
Ось так умовляючи себе, я занурив руки в брудну воду - вище ліктя. Залоскотали, піднімаючись із дна, сморідні бульбашки; мружачись, я виклав на покривку дві жмені золотих монет.
Усі дрібні якісь. Доведеться повозитися.
Вечір я провів у бібліотеці; спадок, який дістався від моїх предків-магів, займав усього кілька полиць - зате що це були за книжки!
Обережно, том за томом, книжку за книжкою я виклав їх на заздалегідь розстелені вовчі шкури. Під стелею висіло п’ять світильників, розпалених на всю силу; у їхньому світлі клубочіла не осідаючи пилюка.
Сопучи й мружачись від сверблячки в кінчиках пальців, я дістав на світло велику волохату шукачку. Схожа на пацюка тварина поповзала по книжкових спинках, по золотих обрізах, по розгорнутих жовтих сторінках, тицяючись носом, розшукуючи, винюхуючи. Там, де, як гадалось, містилася потрібна мені мудрість, шукачка спинялася, щоб залишити позначки-екскременти - тверді, позбавлені запаху, зі слабким сяянням у темряві.
Весь пошук забрав у тваринки десь півгодини. Під кінець вона стала повільніше рухатись, оступатись на спинках книжок, пускати шерстинки; з бідою закінчивши виконання наказу, шукачка писнула й розпалась на порох.
Я підібрав позначені шукачкою книжки - два велетенські запорошені томи (“Мудрість віків” і “Геральдика, історія, коріння, древо”), один крихітний, але дуже важкий томик у сліпій обкладинці й ще одну книжку, з вигляду не особливо стару. Оптимістично названу: “Сусідство”.
Відновивши в бібліотеці лад - а кинути все, як було, не дозволило мені виховання, - я перетягнув здобич до кабінету. Тут, на письмовому столі, змайстрував трохи меншу шукачку - схожу на коника, причому потужні задні ноги були тварині для швидкого перегортання сторінок. На столі в мене зашелестіло, в обличчя повіяло пильним книжковим вітерцем; я ледве встигав підсувати закладки. А якби я загаявся - тваринка самостійно загорнула б кут позначеної сторінки, чого допустити було ніяк не можна (я завжди зневажав людей, які необережно поводяться з книжками).
Закінчивши роботу, шукачка не здохла, як годиться, а, підстрибнувши, наче справжній коник, зіскочила зі столу й пірнула до якоїсь щілини. Переслідувати її я не став, тільки завважив у думці, що життєву силу сотворених істот слід уважніше
