- Чи ви коли… - сказала Ора повільно, - ви коли відчували ніби погляд у потилицю? Чийсь пильний темний інтерес?
Вона так це вимовила, що я, на свій сором, на секунду похолонув.
- Що ви маєте на увазі?
Вона сухо осміхнулась:
- Після того, як я так блискуче виконала ваше доручення… Зіграла доручену мені роль пані з камінчиками… Мені не дають спокою. Переслідують якісь незнайомці, тероризують розпитуваннями щодо цих проклятущих… Потім я виявляю, що за моєї відсутності в кімнаті хтось був, причому хазяйка присягається, що нікого не було. Потім мені мало не на голову падає цеглина… Щодня я відчуваю себе все паскудніше… Ви можете мені пояснити, до якої халепи ви мене затягнули? Під чий удар підставили? Чи це заведено серед нинішніх кавалерів - віддавати використану даму в повне розпорядження конкурентам?
- Даруйте, Оро, - пробелькотів я. - Які конкуренти?
- Вам видніше, які, - вона відкинулась на спинку крісла. - Ви сильно зашкодили мені, Хорте. Ви дуже підвели мене.
Я мовчав.
- Чому ви не розповіли мені всього одразу, Хорте?
Я роздратовано скрипнув кріслом:
- Тому що, совою присягаюся, я не думав, що у вас можуть виникнути хоч якісь ускладнення!
Ора помовчала. Усміхнулася кутиками тонкого рота:
- Ви ж відчуваєте, що ці камінчики… якою силою вони оточені. Тінню сили. Чи ви думаєте, що той, хто їх зробив, хто здатен просто ось так, заради задоволення, викрадати й змінювати людей…
- До чого тут ви? - перебив я роздратовано. - Це моє діло й мій ризик. Ви були, пробачте, всього лише… - я затнувся.
- Усього лише знаряддям, - з розумінням кивнула Ора, і в її карих очах спалахнули дві апельсинові іскринки.
Я подумки полічив до десяти.
- Барон Іл де Ятер колись урятував мені життя. Якщо хочете, ми пов’язані з ним Законом Терезів… Саме тому я зважився почати це небезпечне розслідування. Ви тут ні до чого. Я перепрошую вас, Оро, я перепрошую ось уже півтори години.
- Закон Терезів - це серйозно, - пробурмотіла вона, і я не зрозумів, насміхається вона чи ні.
