Становище ставало все безглуздішим. Я зітхнув:
- Не знаю, справді не знаю, як тепер удіяти. Готовий дати вам… - я знову затнувся. Хотів сказати - “дати притулок”, та все моє єство протестувало проти такого повороту подій. Хоча, кінець кінцем, я ж можу зняти їй будиночок у селі…
- Готовий надати вам захист, - вичавив я нарешті.
Моя співрозмовниця примружилася:
- Спасибі. Тільки, боюсь, вам доведеться подумати передусім про себе. Я, як ми обоє знаємо, всього лише знаряддя, гачок, а рибалка в цьому ділі - ви… Що робитимете, коли “майстер камінчиків” оголосить на вас полювання?
- Ви переплутали, Оро, - повідомив я м’яко. - У мене Заклинання Кари, а значить, дичиною автоматично стає той, на кого я розсерджуся.
Полювання…
Я повернувся поночі. Смак крові на губах, прилипле до підборіддя пір’я, ейфоричний дрож; не кваплячись підводитися на дві ноги, я терся боком об ґанок, відчуваючи на довгій звірячій морді майже людську усмішку. Як легко…
Легке поскрипування підлоги змусило мене заклякнути на місці.
Ора Шанталія стояла на порозі. Уперше я побачив її не в чорному, а в білому - в нічній сорочці. Волосся кольору вибіленої бавовни, бліде, мов посипане борошном обличчя - побачена очима звіра, жінка нагадувала хмарину, що пливе в небі.
Мої вуса настовбурчились. Шерсть стала диба; перекинутися в присутності свідків було однаково, що публічно справляти потребу.
- Я тут заснути не можу, - сказала Ора, ніби нічого й не було. - Усе думаю, як вибиратися з історії, в яку ви мене затягнули…
Я поточився, не спускаючи з неї очей. Смак крові в роті втратив свою вишуканість - тепер це був просто гострий, дражливий для нервів смак.
- …і знаєте, до чого я додумалася, Хорте?
Я відступив ще на крок.
Там, де за секунду до того була Ора, тепер струменів по східцях маленький чорний тхір. Самочка, як миттєво підказав мені нюх.
Звіринка майнула в лопухи під ґанком. Не встигнувши ні про що подумати, я пірнув слідом.
