Мене всадовили поряд із баронесою, а Іл сів біля Ори. Нас розділяло біле поле скатерті, по якому пливли в срібних тарелях тушкований лебідь із вигадливо вигнутою шиєю, молочне порося з якоюсь особливою спецією в роті, м’ясний пиріг із маслинами, салат, прикрашений пелюстками натуральної троянди, і ще щось, що я не вважав за потрібне роздивлятись. Однаково з усієї цієї пишноти мені були доступні тільки відварені овочі.
- Ви на дієті, любий Таборе? - тьмяно спитала баронеса.
Вона вже десять років прекрасно знала, що я на дієті. Наше сусідство завдавало їй нечуваних мук; я бачив, як її ліва рука вряди-годи складає знак, що відганяє злих духів. Крізь бліду шкіру мишоподібного личка просвічували синенькі тіні - а колись же була вродливою жінкою, подумав я без співчуття.
Розмовляючи через стіл, доводилось майже кричати; кінець кінцем між Ілом та Орою зайшла окрема, майже нечутна мені розмова. Усі мої розваги скоро звелися до спроб зрозуміти, про що вони так любенько балакають.
Баронеса, натягнуто всміхаючись, віддавала непотрібні розпорядження слугам. Єдиний син і спадкоємець Ятера, посаджений за стіл разом із дорослими, совався на кріслі - схоже, його нещодавно відшмагали. Я жував варену моркву й дивився, як на очах розцвітає мій друг, жорстокий самодур і приборкувач жінок.
- …природа…
- … І вбив одним пострілом!..
- …сміливості…
- …З задоволенням! Недавно він поповнився ще одним трофеєм…
- …трофей…
- …Трофей! Найкращий з трофеїв!..
Очі в барона були як два шматочки масла. Ора сяяла, ніби підсвічена сонцем крижинка; я бачив, що вона гарна. Що вона приваблива. Що вона пікантна; раніше вона не була такою - чи раніше я дивився інакше? Чи я досі одурманений запахом, який, будучи недоступним людському нюху, так уражає молодих тхорів?
Баронеса дивилася собі в тарілку.
- Як незвичайно пожвавішав Іл, - сказав я, гамуючи в собі роздратування. - Баронесо, вам так не здається?
Не піднімаючи голови, моя бліда сусідка пробурмотіла невиразне заперечення.
- Панове! - Іл схопився, розпліскуючи вино з келеха. - Пані Шанталія висловила бажання оглянути мисливську залу! Люба, розважте поки що Хорта, його навряд чи зацікавить наша маленька екскурсія, адже він зневажає полювання…
- У нього інші інтереси, - тонко всміхнувшись, завважила Ора. - Він надає перевагу натуральному полюванню!
Барон дзвінко зареготав і, сміливо схопивши Ору під руку, потягнув її геть із зали.
