- Нащо це я?.. - прошепотіла баронеса, а за мить важка портьєра, що закривала вхід, відчахнулась, і в кімнаті одразу стало світло, тому що й барон де Ятер, і моя перелесниця Ора принесли із собою кожне по свічці.
Я нарешті зрозумів, навіщо мені знадобилася вся ця комедія. Заради того, щоб побачити зараз обличчя барона Ятера.
Обличчя Ори, на жаль, виявилося схованим від мене потужним бароновим плечем.
Першою опам’яталась баронеса. Звільнена від моєї волі, нага й захоплена розполохом, бідолашка заметалася, неначе миша на сковорідці; забившись нарешті під ковдру й не наміряючись утекти, вона зайшлася нерозбірливим гірким лементом.
- Яка несподіванка, Іле, - м’яко сказала Ора, відступаючи назад у коридор. Здалося мені чи ні - та в цьому голосі була зловтіха.
Іл де Ятер нарешті закрив рота, і очі його повернулись назад в очниці - в усякому разі, небезпека, що очні яблука виваляться на підлогу, минула.
- Умівши брати, умій і віддати, - сказав я, перестрибуючи через цілу купу риторичних питань. - Ваша гостя вже оглянула мисливську залу? А що ви збирались показати їй у цій кімнаті, любий друже?
- Зброю! - хрипко ревнув Ятер. - Люди! До мене! Зброю!
- Припиніть істерику, - сказав я холодно. - Чи ви хочете, щоб я побив ваших людей паралічем?
- Будь ти проклятий, чаклуне, - прошепотів Ятер, і від його погляду мені стало не по собі. - Будь ти проклятий!
Завивання з-під ковдри зробилися трохи тихшими - баронеса охрипла.
- А як на мене, ви квити, панове, - весело сказала Ора. - Адже ви не можете заперечувати, мій бароне, що обурливі дії пана Табора були спровоковані вами, і до того ж…
- Геть з мого дому, - тихо, з присвистом сказав Ятер. - Тобі, чаклуне, я пришлю виклик на поєдинок. І якщо ти ухилишся - громом клянуся! - краще б тобі не родитись на світ.
- У вас було важке дитинство, Хорте?
Я покосився на неї, але нічого не відповів.
- Ну, раз у вас такі “друзі дитинства”… Значить, саме дитинство було не солодке. Так мені, в усякому разі, здається.
Ора відкинулась на спинку крісла. Витягуючи губи, подула на свою чашку; у такт її ковткам тремтіла ямочка на шиї.
- Не мовчіть, Хорте. Я на вас не образилась, повірте…
