Я похлинувся. Насилу відкашлявся; розлючено вп’явся негідниці в очі:
- Ви?! Ви на мене не образились?!
- Навіщо ви зробили це, Хорте? - м’яко спитала Ора. - Навіть якщо покрити баронесу шоколадом, вона не принадила б вас, мій друже. Ви зачарували цю нещасну жінку… навіщо? Кому ви мстились?
- Нікому, - сказав я крізь зуби. - І послухайте, пані Шанталіє, ви перебуваєте в моєму домі… Сам не знаю, чому я досі вас терплю…
- Тому що ми з вами союзники, - Ора всміхнулася, сяйнувши апельсиновими іскорками на дні очей. - Союзники, а не коханці, розумієте?.. До речі, ваш барон - просто сільський самодур. Дурненький, себелюбний, хтивий…
Ора розмірковувала, розглядаючи свою спустілу чашку. Візерунок, накреслений по внутрішньому краю, складався з повторюваних вензелів прадіда та прабаби.
- Не вам судити про людину, яку ви практично не знаєте, - сказав я крізь зуби.
- Звичайно-звичайно, - насмішкувато погодилася вона. - Ви справді збираєтеся прийняти його виклик?
- Моя честь не допускає іншого виходу, - сказав я сухо. - Більше того - я битимуся без застосування магії.
- Цього теж вимагає ваша честь? - спитала Ора розчаровано.
- Моя честь не допускає…
- Та годі вам! - Ора з дзвоном опустила чашку на блюдце. - Уживати магію щодо баронеси ваша честь не забороняла, а тут, бачте…
- Обережніше з посудом! - гаркнув я так, що на люстрі затрусились підвіски. - І не беріться міркувати про те, в чому нічого не тямите.
Бились на березі річки - Ятер заздалегідь велів своїм людям оточити й берег, і навколишні поля, і не пропускати до місця поєдинку жодної миші, не кажучи вже про цікавих поселян. Напередодні я трохи пострибав із мечем - м’язи дещо пам’ятали; щоправда, я не вправлявся вже декілька років, а Ятер, я знав, щодня впріває в спеціальній залі, тренуючись зі зброєю й без. Мені доводилось надіятися на спритність і на швидкість реакції, а вже в цьому я завжди - з раннього дитинства - перевершував колишнього друга.
Весь вечір мої думки переймала сабая: за ті декілька днів, на які я лишив її без нагляду, дві ланки в ланцюзі, який стеріг книжечку, проіржавіли й небезпечно потоншали - при тому що ланцюг був замовлений проти іржі. Чого не зуміли зробити віки й вогкість підземелля - зробила за тиждень воля сабаї до звільнення; я повністю змінив ланцюг і замок, і якийсь час сидів, тримаючи важезну книжку в долонях і ніжно бурмочучи. Я умовляв її лишитися зі мною, утамувати мій потяг до знань, розділити зі мною радість інформації - які тільки дурниці я не плів у той вечір; коли очі мої стали злипатись, я знову завалив сабаю книжками, подвоїв сторожове закляття й пішов спати.
