На грудях у мене кровоточила здоровенна подряпина, праве зап’ястя було суцільним синцем, стогнали суглоби й тремтіли м’язи, та загалом я відбувся легко. Ось тільки сорочку доведеться викинути.
Пані Шанталія піджидала мене на дорозі, біля воріт. Й обличчя в неї було стривожене, навіть перебільшено стривожене, я б сказав.
- Ви живі, слава сові…
Я зміряв її уважним поглядом.
“Причарувала вона мене”. Тобто знаємо ми, як столичні панянки причаровують нехитрих баронів. Ля-ля, тра-ля, дві-три усмішки, і от уже батько родини тягне нову знайому, щоб оглянути з нею мисливські трофеї…
А що? Має право. Барон. І всі в замку, від кухарчука до пані баронеси, з повною певністю підтвердять це право: так, має.
Але я ж тут до чого?! Хто вона мені - дружина? Наречена? Ні. Трохи знаряддя, трохи тягар, трохи… звіринка. Погоня крізь росяну траву, ТОЙ запах…
- Що з вами, Хорте? Ви поранені?!
“Вона мене причарувала. І тебе”.
А оце дурниці. Кокетувати, звичайно, ніхто не закаже - усі ці ігри, трава, роса, апельсинові іскорки… А от спробу принадити мене за допомогою магії я вловив би раніше, ніж Ора зважилась би на неї. Так що барон помиляється, ні, помиляється мій друг Ятер…
- Чому ви так дивитесь, Хорте?
- Зі Табор, - сказав я смаглими губами. - І бажано пан зі Табор.
Вона закліпала віями; у неї був у цю мить такий беззахисний, такий невинно-ображений вигляд…
Недоторка.
Мені захотілося зняти з пояса глиняне втілення Кари - і якщо не відламати йому голову, то хоча б подивитись, як зміниться її погляд. Налякати її по-справжньому. Хоч один раз.
Я пройшов у будинок - Шанталія відхитнулася з мого шляху. Ледь стогнучи від болю, я стягнув куртку; для стягування чобіт слугувала особлива підставочка біля дверей, вона була моторніша за будь-якого лакея, їй тільки ногу простягни…
По-хорошому слід би було розігріти лазню і добре вимитись, та сил зовсім не було, я вирішив, що спершу трохи відпочину, а потім уже… Вирізані з дерева сови, що підтримували запону, поблискували в напівтьмі спальні круглими бронзовими очима.
Іл настільки ж непередбачуваний та імпульсивний, як його божевільний татко. Ора з’явилась у замку як моя супутниця, а значить - для Іла вона під забороною! Він зважився на підлість - і наразився на підлість у відповідь, а потім, вибивши меч із моєї слабкої руки, чомусь вирішив виявити великодушність…
