Парубійко гикнув.
- Ходь сюди, - велів я.
Якої сови мені знадобилася ця виховна робота? Йому було років п’ятнадцять-шістнадцять, тремтячи, він ледве тримався на ногах.
- Як твоє ім’я?
- Ш-штас…
- Тебе вчили, Штасику, що красти недобре?
Він тихенько заскімлив.
Він знав, хто я такий; він не сумнівався, що я негайно перетворю його на жабу. Або на блощицю; він не знав, як відвернути таке жахливе покарання, він просто ліг на живіт і поповз по-жаб’ячому, і якби я не відсмикнув ноги - був би мій чобіт дочиста облизаний…
- Ось, Оро, - сказав я негучно. - Ви бачите цього… Штаса? Заклинання Кари здатне найсильнішого й наймогутнішого мага перетворити на такого от жалюгідного шмаркача… Жери землю! - наказав я парубкові, і той поквапом запхав у рот пригорщу чорнозему, давлячись спробував проковтнути…
- Не треба, Хорте, - сказала Ора за моєю спиною. - Відпустіть його.
Парубійко їв землю, тихенько скиглячи, не сміючи звести на мене очей; я вагався.
- Ви помиляєтесь, Хорте, - сказала Ора. - Зовсім не будь-кого можна пройняти заклинанням Кари. Не всякий поповзе отак на пузі… І не варто задля наочності мучити дурненького хлопчика.
- Б’юсь об заклад, що будь-кого! - запропонував я, погладжуючи футляр із глиняною фігуркою.
- Не стану я з вами закладатись, - озвалась Ора сумно.
Штас і далі собі вив, упершись носом у землю.
- Пішов геть, - велів я крізь зуби. Парубійко секунду не вірив своєму щастю, а потім пустився геть. Він біг незграбно, все спотикаючись, і не озирався, поки не сховався в заростях, і звідти ще якийсь час було чути тріск…
Я озирнувся.
Ора неквапливо ступила вперед. Пройшла по баштану, залишаючи в пухкій землі глибокі сліди підборів. Опустилася на коліна біля динної гірки, сяйнула на сонці складаним ножичком, надрізала найбільший, найжовтіший плід.
Управно підділа лезом соковиту м’якоть.
Я стояв і дивився, як вона жує. Як поблискує духмяний сік на колись тонких і темних, а тепер пружних і рожевих губах.
