Ні. Я сиджу, над силу жую жовту динну плоть, а жінка вже йде - легко і швидко, хоча підбори чорних туфель з кожним кроком загрузають у чорноземі.
“Ласкавий пане мій сусіде, шляхетний бароне де Ятере!
Безмежно шкодую про сварку, яка призвела до невимовно сумних наслідків, про розбрат, який оселився в раніше прихильних одне до одного серцях. Уклінно прошу вибачити на той випадок, якщо довелося мені дати привід до такого печального повороту долі…”
Я відклав перо. Якийсь час дивився на гірку каменів, яка тьмяно мінилася віддзеркаленим післяполуденним світлом; потім зітхнув і продовжив:
“…І попри виниклий розбрат, що змусив нас схрестити зброю, вважаю за свій обов’язок продовжити розслідування щодо таємничого зникнення, а згодом повернення, а також запаморочення розуму й подальшої загибелі вашого шанованого батька… Ділом честі вважаю завершити розслідування, покарати злочинця й по змозі віддати вам його голову”.
Я подумав ще - і поставив підпис.
Склав лист у конверт, відтиснув печатку; тепер треба було відправити з посланням ворона і, не дожидаючись відповіді, братись до виконання обіцянки…
Виходячи з кімнати, я кинув останній погляд на камінчики - і обмер у дверях.
Слабенький серпанок чужої волі, який оповивав гірку каміння ніби хмаркою, надувся, наче вилізле з орбіти криваве око. Я схопив повітря ротом - враження було таке, ніби мене грубо схопили за обличчя; в наступну секунду мана згинула.
Я перевів подих. Добрів до крісла, тремтячою рукою торкнувся самоцвітів - промені магічної волі, що виходили з них, нікуди не ділися, але вона була тінню, шепотом, тим часом як побіжний погляд був спалахом, вибухом, оглушливим ударом…
“Чи ви коли відчували ніби погляд у потилицю? Чийсь пильний темний інтерес?”
- С-с-сово-о, - прошипів я крізь зуби.
Мільйон років тому (початок цитати)
Столик кафе був пластмасовий, клишоногий, яскраво-синього кольору. Алік відверто нудився; Стас розмовляв з Ірою й Олексієм, і Юлі здавався безкінечним час, що простягнувся між замовленням шашлику та появою (нарешті!) гарячих куснів м’яса на пластмасовій м’ятій тарілочці.
З появою шашлику стало легше. По-перше, Алік захопився їдою й перестав скиглити. По-друге, Юлі можна було не підтримувати бесіди.
Говорили про політику. Юля терпіти не могла таких розмов; в Олексія на всі питання була своя думка, безмежно авторитетна, до найменшого пунктику обґрунтована. Стас слухав киваючи - у нього теж була своя думка, і в Іри була своя
