думка, і тільки в Юлі жодної думки не було, тому що через півгодини треба було вкладати Аліка спати, а від кафе до дому було сорок хвилин ходом через парк…
Їй не подобалась Іра. Їй не подобався Олексій. Їй не подобалося, що Стас знов замовляє двісті грамів горілки.
- Стасе, нам, напевно, пора вже… Пізно…
- Чого ти соваєшся? Чому ти нервуєшся? Сидиш мов на голках… Шашлик же тільки принесли!
- Алько хоче спати.
- Нічого я не хочу спати, - роздратовано повідомив Алік і на підтвердження копнув ніжку столу, через що склянки підстрибнули, а наповнені пластикові тарілки важко здригнулись.
- Ти що робиш?! - прикрикнув Стас. - Сиди спокійно!
Алік скривився, збираючись заревти.
- Стасе, - сказала Юля так спокійно, як тільки могла. - Давай так: ми з Альчиком підемо вперед…
- Давай так: ти не казатимеш дурниць. Нікуди ви вночі не підете, а ми зараз спокійно поїмо й разом підемо…
Іра дивилася, трохи всміхаючись.
Юля мовчала. Стас говорив спокійно й весело, та вираз його очей насторожив її; вираз його очей нагадав один прикрий випадок, до того прикрий, що Юля воліла не згадувати його.
То була історія з Сашком.
Сашко був шкільним другом Стаса. Коли Стас знайомив Сашка з Юлею, вона, пригадується, здивувалась: така довга шкільна дружба буває зовсім не часто. Пригадується, в якусь мить вона навіть заревнувала: Сашко знав про Стаса куди більше, аніж вона, його законна дружина. Пригадується, вона ледве втрималася, щоб у приватній бесіді не налягти на нового знайомого з розпитуваннями про першу Стасову дружину; слава Богу, їй стачило розуму не робити цього.
Сашко виявився “своїм хлопцем” - вони легко знаходили цікаві обом теми для розмов, вони читали ті самі книги, вони мали схожі погляди на життя. Сашко подарував новонародженому Аліку двадцять п’ять чудових повзунків і двадцять п’ять сорочечок, і чотири пачки памперсів, і великого жовтого лева з поролоновою гривою; Юля звикла до Сашкового голосу в слухавці, звикла разом планувати вихідні, Юлі подобалось і навіть лестило, що в її чоловіка є справжній друг і що вона, дружина-прибулиця, так удало вписалася в багаторічні стосунки двох чоловіків, що не тільки не напружила їх - сама знайшла приятеля…
Потім сталося це.
Було якесь свято, добре накритий стіл; трирічний Алік сидів на підлозі, возив по паласу іграшкову машинку на трьох колесах і натужно гудів. У кутку бурмотів телевізор; Юля терпіла його, тому що чоловіки - Стас і Сашко - чекали останніх вістей. Потім Юля питала себе: а якби зникло світло? Якби забалакались і пропустили новини? Якби не змогли зустрітися саме в цей день - що було б тоді?
