- Перепрошую, - уривисто сказав Гороф. - Річ у тім, що…
І знову замовк; ми терпляче - за вікнами вже займалось на світ! - чекали, поки він продовжить.
- Пані Шанталіє, - Гороф демонстративно звертався до самої тільки Ори. - Насправді ви знаєте більше, ніж я. Адже це ви зібрали двадцять один камінчик в одному мішечку. Ви довідалися про їхніх власників…
- Усе це зробив пан зі Табор, - обережно виправила Ора. - Це цілковито його заслуга.
Гороф бездумно стряхнув з плеча підсохлий совиний послід:
- Однак саме від вас, пані Шанталіє, я вперше почув це слівце - препаратор…
Ора знітилась, як від незаслуженої похвали:
- Воно саме прийшло мені на язик… Відомо, як лікарі вивчають будову людського тіла. Вони препарують трупи, добуваючи органи, класифікуючи…
- Так, - Гороф нечемно перебив її. - Так… Ви вирішили, що цей, майстер камінчиків, препарує людські душі?
Я сховав глибоко під крісло свої босі брудні ноги. Мені й було незатишно, а зробилося ще незатишніше.
- Десь так, - сказала Ора помовчавши.
- Так, - сказав я швидко, ніби боячись, що мені не дадуть говорити. - Так. Це саме так. Усі, кого викрали, хто дістав потім камінчик… утратив разом з тим одну з властивостей своєї вдачі. Вони, ці властивості, часом такі невловні, що людина й утрату усвідомила не одразу… Або зовсім не усвідомила, її помітили люди навколо. І не завжди їх засмучувала ця втрата…
Я розв’язав Орину хустку. Висипав забруднені піском камінчики просто перед собою, на килим:
- Ось. Цей агат… Ремісник, який дістав його, перше мав звичай лупцювати дружину до синців. А після викрадення й препарації став м’який і добрий з усіма, не тільки з дружиною… Цей смарагд - п’ятнадцятирічного хлопчиська, який боявся темряви, а після того, як його викрали й повернули, перестав боятися зовсім…
Я затнувся. Відірвав очі від розсипаних по килиму камінчиків; і Ора, й Гороф дивились на мене з напруженою увагою.
- Ось це “котяче око”, - сказав я повільно, - і ось цей місячний камінь… І ось ця, до речі, яшма… належали божевільним. Вони були при здоровому розумі, коли їх викрали. А повернули їх уже божевільними. Що це, помилка препаратора?
Гороф підійшов ближче. Нахилився; взяв на долоню яшмову морду невідомого звіра. Той самий камінь, з якого все почалось. Кулон барона Ятера-старшого.
- Ні, - сказав Гороф, забувши навіть про те, що не має зі мною розмовляти. - Не обов’язково - помилка. Просто в душі є
