- Чого треба? - хрипло донеслось просто з тваринчиної горлянки. - Навіщо прийшов, чого треба?
Доречне питання.
Правою рукою я зняв з пояса мішечок із камінчиками. З певним зусиллям розв’язав поворозку; тваринчині очі на ниточках безцеремонно лізли мені під руку.
- Ти знаєш, що це? - суворо спитав я, коли вміст мішечка зробився приступним для ока.
Тваринка мовчала. Одне її мерехтливе око втупилось на самоцвіти, друге повернулось до мене й пильно мене вивчало.
- Назвися, - донеслося з роззявленої горлянки.
- Я Хорт зі Табор, - сказав я повагом. - А це - Кореневе замовляння Кари, і поки я маю його в руках, усяка агресія проти мене вилізає рогом самому агресору. Це ти вже зрозумів?
Тваринка мовчала.
- Кореневий Захист допоміг тобі проти тобою ж створеного ката, та проти Кари й він безсилий. Це зрозуміло?
Тваринка мовчала.
- У тебе є шанс швидко довести мені, що ти й творець оцих камінчиків - не одна й та сама особа. Якщо не доведеш, якщо ти і є той мерзотник, який викрадає людей і ріже їхні душі, мов жабок, тоді я вишкребу тебе з-під землі й покараю. Зрозуміло?
Тваринка витріщалася на мене, то закриваючи, то знов роззявляючи рот. Мені почувся солодкуватий запах з її горлянки; гра уяви. Створіння надступеневого мага нічим не пахло й пахнути не могло.
- Звідки ти знаєш мене? - нарешті спитав Ондра; я стримав зітхання полегшення. Це був він, той, кого я шукав; це був Голий Шпиль.
- Не важливо, - сказав я, закріпляючи перемогу. - Я знаю про тебе задосить. Але щоб покарати тебе, вистачить і самого тільки підлого нападу на мирного подорожанина. Заклинання-кат давно визнано зброєю мерзотників і боягузів!
- У кого ти на службі? - донеслося з тваринчиної горлянки.
Я скинув голову:
- Зроду не служив нікому і не збираюся служити!
- Забирайся, - запропонувала тваринка.
Я підніс глиняний муляж просто до льодистих очей на ниточках:
- Бачиш? Зараз я прийду до тебе під землю. Із цим. Ти не в змозі мені перешкодити.
