Я затнувся. Добре б кинути до ніг Ятера скривавлений клинок і сказати щось на кшталт: “Ось кров людини, яка вбила вашого…”
З якоїсь щілини вислизнула тваринка на зразок ховраха. Стала на задні лапи, уп’ялась очима-намистинками мені кудись понад бровами:
- Що тобі треба? Чого ти хочеш від мене? Я знати не знаю ніяких баронів, я в житті нікого не викрадав…
Я за інерцією зробив ще крок - і зупинився.
Чого ще чекати? Звичайно, перед обличчям неминучої розплати всі ми хитруємо, брешемо, викручуємося…
- Князя - так, я заморочив! - продовжував ховрах. - Тому що якби я його не заморочив, він би мене зрадив. Якби я не вбив його першим, він убив би мене…
- Ондро, - сказав я проникливо. - Що у вас вийшло з князем - не мій клопіт, я не за князя мститися прийшов… Але чому тоді, на прийомі цьому розтриклятому, чому ти здригнувся, коли камінчики побачив? Га?
- Дурень, - сказав ховрах, і досі дивлячись мені в брови. - Сам не знаєш, яку гидь із собою тягаєш. Чуже око, чужа воля в камінчиках сидять, якщо не чуєш цього - бовдур… А ще надступеневий…
Я стиснув зуби. Насолодне передчуття ось-ось готове було покинути мене. Власне, воно вже мене покидало, залишаючи роздратування й злість.
- Ондро, - сказав я. - Якщо ти не Препаратор - доведи. Вийди до мене, покажи, що не боїшся.
Ховрах ширше роззявив рота; виявилося, він сміється. Видовище вийшло страшнувате.
- Ти… месник, совою в тім’ячко дзьобаний. Я вийду, а ти своєму боввану шийку переломиш? Ба ні. Печера велика. Шукай…
І ховрах, дивно закашлявшись, зник у тій самій щілині.
“…Клопоти про буряк і баклажани, про ремонт водогонів, про здоров’я овець не влаштовували мене… Мій перший ступінь, такий рідкий серед призначених магів, вимагав більшого. Я вирішив зробити своїм ремеслом інформацію, хоч мене й попереджали, що з усіх магічних субстанцій ця - найнебезпечніша й найнепередбачуваніша…
Я витратив тридцять років на напружені шукання. Я й моя родина жили бідно, майже надголодь… Але успіх, якого я досягнув, вартий потраченого життя.
Я зробив це! Мій записник - такий маленький, що легко вміщається в нагрудній торбинці для документів, - діє за принципом легендарної сабаї…
Насправді в ній записані всього три імені - моєї дружини й моїх двох дочок. Імена й певні відомості; як я радів, коли в день народження моєї молодшої дочки запис про вік перемінився, приходячи у відповідність із новою дійсністю! А в день
