Дівчинка довгу секунду гляділа на мене, розкривши рота.
А потім перелякано всміхнулась у відповідь.
ЗАДАЧА № 400: Маг першого ступеня тратить однакову кількість сил на відбиття шести послідовних ударів ковальським молотом (замовляння “проти заліза”) і на спокушення чотирьох сільських молодиць (замовляння кохання). Яка енергоємність кожного замовляння?
ЗАДАЧА № 401: Маг другого ступеня спокусив послідовно трьох сільських молодиць. Скільки ударів ковальським молотом (замовляння “проти заліза”) він міг би відбити, витративши таку саму кількість магічних сил?
Місце було погане. Не раз і не два тут когось різали - напевно, розбійники; не дивно, що передня вісь луснула саме тут, на роздоріжжі. Поштовхом мене жбурнуло на стінку карети; екіпаж проїхав трохи за інерцією і став, завалившись на черево.
Виходити не хотілося. Знову йшов дощ.
Розбійники були знов-таки десь тут - загостривши слух, я міг розібрати їхнє сопіння та ворушню. Не до речі згадався Аггей з його матусею й горлорізами; а тоді ж вода була ще теплою. Ненавиджу осінь - усе так швидко міняється, і завжди на гірше.
Тоді поряд була Ора, сказав зрадницький внутрішній голос. Скрадливо сказав і, здається, співчутливо. Усе так швидко міняється, і не на краще, ні, не на краще.
Розбійники, здається, забрались. Це були нормальні, магобоязливі розбійники, вони не жили в околицях драконячого замку, ними не командував шалений маг-бастард…
Я був сам. Посеред осінньої дороги, посеред лісу - сам-один. І ніколи раніше це почуття так мене не обтяжувало.
Згадався Іл де Ятер - майже з роздратуванням. Якби мені зараз сказали, що більше ніколи в житті мені не судилося побачити друга дитинства - я не відчув би нічого. Тобто взагалі нічого. Ні жалю, ні радості. Ну й сова з ним, з Ілом.
Несвобода; я сплів пальці. Я жив вільготно і, ніде правди діти, нуднувато… Мене підділи й повісили на гачок. Цілком непомітно. Можливо, я й не зрозумів би, що відбулось, в усякому разі, не одразу зрозумів… якби Ора була жива. Можливо, ми залишилися б добрими знайомими. Можливо, обмінювалися б листами, інколи зустрічалися б у Клубі Кари за столиком. Виглядала б із віконця дерев’яна сова, відлічуючи години спокою й байдужості. Тому що справжня свобода байдужна. Вона припускає, що всі жінки в світі, і всі чоловіки в світі, і всі діти в світі однакові… Так, вони різняться кольором волосся й силою розуму, деякі можуть навіть викликати повагу, та будь-який з них, зникаючи навіки, нічим не образить свободу. І хмарка легкого жалю розсмокчеться за півгодини…
Чи ні? Можливо, якби залишилася Ора жива, все було б набагато гірше. Почуття втрати зітреться кінець кінцем, і я, можливо, звільнюся знову. А якби була Ора жива - вона дістала б владу наді мною, це смішно й ганебно - влада навіженої панянки над надступеневим магом…
