Юнак був терплячий. Підкреслено терплячий; це було частиною його фаху.
- Саме так. Ви відправились - і на світанку наступного дня відправилася пані Шанталія… До речі, чи не хотіли б ви залишити в нашій гостьовій книзі відгук про подорож? Адже дуже рідко панове, що подорожують проекційно, повертаються на початок свого шляху… Шкода, дуже шкода, що ви не замовили дороги назад.
Та й справді, подумав я. І згадав Ору: “Не треба замовляти дороги назад. Погана прикмета…”
Куди вже гірше.
Значить, я дізнався про Орину загибель майже відразу. “Нині покійн.”, повідомила сабая, а Ора тим часом лежала, скривавлена, на землі…
З чого я взяв, що її вбили? Звідки ця картина - жінка в чорній сукні, з червоним від крові волоссям, у чорній калюжі?
- Чи не бажаєте, пане зі Таборе, скористатися послугами нашої контори для подорожі до столиці? - запитав Коршак- молодший.
- У мене більше нема грошей, - сказав я глухо.
Я ввійшов так тихо, що він не помітив мене. Стояв біля своєї конторки, щось підраховуючи, слинячи недогризок олівця; голова його обв’язана була шовковою хусткою, але я знав, що це не мігрень і тим більше не франтівство. Під хусткою ховалася срібна монетка, яку я приліпив йому на лоб. Давно. Цілу вічність тому. Ще жива була Ора…
Його небіж - а першим помічником у корчмаря був саме небіж - завмер у кутку, мов заворожена рептилією мишка.
- Хазяїне, - сказав я хрипло.
Б’юсь об заклад, він упізнав мій голос раніше, ніж озирнувся.
І тому озирнувся дуже повільно. Мертвою хваткою стиснув свій олівчик - ніби зброю, ніби він збирався оборонятись…
Я довго вирішував, чи варто повертатись до цього готелю. Саме тому, що мені не хотілося цієї сцени. Цього погляду не хотілось - ого, а в корчмаря є гідність, і він подивився мені в очі саме так, як я того заслуговував.
Як на нелюда, чия перевага в силі не робить його анітрохи шляхетнішим.
Звичайно, слід було оминути готель; ще не пізно й тепер - усміхнутися зневажливо, розвернутися, піти…
- Я співчуваю, - сказав я хрипло. - І перепрошую. Я помилився тоді… у підрахунках.
Він усе ще дивився. Бліде обличчя його потроху бралося червінню, а в очах стояв жах - ніби гримуча змія приповзла до нього, присягаючись у любові.
