біля ліжка видобула шкіряний мішечок із самоцвітами.
- Оро, - сказав я нервово. - Будь ласка, пробач. Я зарікся мати справу з Карою. Це…
Моя співрозмовниця зупинилася перед столиком, над проклятим глиняним бовваном. Простягнула руку, ніби бажаючи торкнутися Кари; відсмикнула, як від вогню. Глянула на мене - чи то з сумнівом, чи то з докором.
- …Це справді… Кара справді… Оро! Пробач! Я викину цього боввана на смітник, я…
Вона з сумнівом пожувала губами. Потягнула за шкіряну поворозку, розв’язала мішечок - я все ще в подиві спостерігав за нею - і висипала самоцвіти просто поверх глиняної фігурки. Камені розсипалися з кістяним постукуванням, розсипалися недбало, але жоден не впав зі столика на підлогу. Промінь сонця сяйнув саме вчасно, щоб накрити собою самоцвітний розсип, запалити на гранях червоні, лілові, смарагдові іскри.
Двадцять два камені. Двадцять дві долі.
- Красиво, - задумливо сказала Ора.
- Що?
- Красиво, кажу… Правда?
Я мовчав.
- Насправді їх, звичайно ж, набагато більше. Ви зібрали тільки деяку частину… Яке розмаїття, яке багатство відтінків…
- Що?!
- Я про камінчики кажу. Красиво, правда?
У цю саму мить пожильці сусіднього номера, відділеного від нас тонкою дерев’яною стінкою, - ці самі пожильці безсоромно й гучно почали кохатись. Стогони, зітхання, надсадний скрип ліжка - музика над усяку міру фальшива тепер, у цей ранок, у цю хвилину. Ніби знущання. Ніби пародія. Ніби ляпас.
Я мовчав; Ора знов усміхнулася. І від цієї усмішки мені стало страшніше, ніж будь-коли.
“Жінка в магії так само доречна, як миша в бочці меду”, - мені раптом згадалися слова пана голови, я подумав, що це підходящий до часу жарт. Що Ора здогадається - моє почуття гумору все ще при мені.
До скрипу розсохлого дерева, що долинав через стіни, додався розмірений стукіт. Певно, легке ліжко, підстрибуючи, стукотіло в підлогу ніжками, мов застояний кінь; мені захотілося заткнути вуха.
Ора повільно підняла руки - долоні її виявилися на рівні грудей, одна проти другої, ніби два дзеркала. Я напружився.
Мить. Коротка, яскрава ілюзія - дзиґарі із заводними ляльками. Дві пари ворітець, між ними жолобок, по якому повзуть фігурки… Я все це побачив одразу, яскраво, в деталях, і побачив, як праві ворітця відчинилися, з них плавно викотилася фігурка повнявої жінки в розкішній сукні. За жінкою слідом ішов юнак з відкритим простацьким лицем, за ним - дівчинка-
