- Тихше.
Сусіди за стінкою примовкли, ніби почувши її. А може, просто вичерпалися й відпочивали тепер, задоволені.
- Твоя біда в тому, - негучно сказала Ора, - що ти цілком точно знаєш, як влаштований світ. У чому різниця між призначеними магами й уродженими, і чому другоступеневому ніколи не зрівнятися з надступеневим… Правда ж?
Я ковзнув уперед - між секундами, вмить і невловно; простягнув руку до глиняного муляжу. Хвиля чужої волі, нависла над столом, обпекла так, ніби я сунувся не в багаття навіть - у плавильну піч.
Я відскочив, ледве стримавши крик. Налетів спиною на крісло; інстинктивно, не встигнувши усвідомити, що роблю, виставив захист. Жінка в шовковому халаті до п’ят стояла переді мною - визивно беззахисна, тендітна, вразлива.
- Спокійніше, Хорте… Сподіваюся, ви не станете бити мене? Метати блискавки? Тут, у готелі?
Я повільно випрямився.
Що це? Звідки ця істота, яка зі сміхом порушує мої уявлення про світобудову?
- Ти хто? - повторив я глухо.
Ора босоніж пройшлася по витертому килиму. Не спускаючи мене з ока, відшукала в купі на підлозі спершу одну панчоху, потім другу - мов дві зміїні шкіри; пальці її білих ніг виявилися чіпкими і вправними - я заворожено дивився, як вона не нахиляючись підіймає з підлоги свої речі.
Усе ще не спускаючи з мене очей, вона всілась на край ліжка. Повільно, ретельно натягнула спершу праву панчоху, потім ліву; наділа крохмальну нижню спідницю, а поверх неї верхню спідницю, а потім - звичну чорну сукню; зняла зі спинки стільця широкий чоловічий пояс. Затягнула на талії - чорнильниця дзвякнула, вдарившись об недійсний оберіг від чоловічої сваволі.
І тільки завершивши довге демонстративне вдягання, вирішила нарешті заговорити:
- Хорте… Якщо тобі так потрібна твоя Кара - ти візьмеш її. Але не раніше, ніж я буду певна, що, отримавши боввана, ти зараз не скрутиш йому шиї.
- Це - твоя справжня подоба? - спитав я хрипло.
Вона дивилася мені в очі:
- Ні.
- Личина?
- Ні. Перед тобою справді лялька. Моє породження, моя тінь. Гороф дібрав правильне слово…
Я кохав ляльку.
