Дубовий стілець осів на підломлених ніжках. Ора Шанталія - чи як там її звали - стояла переді мною, чорна сукня її здавалася викуваною з чавуну. Небаченої сили замовляння-наказ жбурнуло мене назад, утиснуло в гору пожмаканих простирадл; ледь вивернувшись, я різонув по жінці, що стояла наді мною, колінчастою блискавкою. Не налякати - убити.
Край простирадла затлів.
Ора - чи як її там - похитнулась. Не впала, але похитнулася сильно, і сукня на її грудях прикрасилася бурою плямою.
Запах паленого дер ніздрі.
Ми дивилися одне одному в очі - напруження було страшне; ми давили одне одного, втискали одне одного в землю, Ора височіла наді мною, як чорний шпиль, а я валявся на колишньому ложі вже минулого кохання, і ця обставина майже позбавляла мене шансів перемогти.
За дверима затупотіли кроки. Почулися стурбовані голоси:
- Гей! Чим це смердить?
- Горимо, чи що?
І через секунду закалатали в двері:
- Панове! Що там у вас, свічку в постіль упустили?
- Горимо! Лелечко, горимо!
- Панове, та ви очманіли, чи що?!
- Ясна річ, очманіли…
- Ламай двері!
Готельні двері були крихкі, а ці, за дверима, - рішучі. Воно й зрозуміло…
Спалахнув оксамит на підлозі - запона, не так давно повалена Орою мені на голову. Спалахнув разом із пилом, що просочив його; язики вогню на секунду відділили від мене супротивницю.
- І-раз! І-два! І-ра-зом!
Повалившись із ліжка - з протилежного його боку, - я дотягнувся до чорної фігури, зашпортнув заклинанням-тросом, смикнув на себе - у вогонь…
Страхітлива магиня перехопила ініціативу. Ривок - й у вогні борсаюсь я, бридко тріщить, завиваючись колечками, волосся, я ще не відчуваю болю, та вогонь підіймається зусібіч, зникає кімната, зникає ліжко, я кидаюсь у величезному багатті, я - потворний бовван, якого зліпили з піддатливої глини й кинули в пічку - випалюватися…
Я - вречевлене замовляння Кари.
