- Ваша Величносте, - сказав я знетерпивившись. - Ваша Величносте… Цей чай вищий за всякі похвали.
Якийсь час ми мовчки дивилися один на одного.
- Ну що ж, - сказав нарешті король, - ваша правда. Час переходити до діла…
Діло виявилося саме таким, як я уявляв. Просте діло. Головну небезпеку для держави становлять бунтівні настрої на півдні - у степовому приморському князівстві. Утіленням небезпечних настроїв є місцевий князь, самовпевнений бунтівник, який доводиться королю (о нещастя!) тестем. Про те, щоб породинному домовитись, не може бути й мови; степове князівство виявляє столиці демонстративну непокору, тим часом як торговельні шляхи… Порти… Ну, ви розумієте… Коротше, щоб не обтяжувати гостя, тобто мене, зайвими деталями, Його Величність просто велить мені покарати князя Дривегоціуса (ось тут, на папірці, правильно записано ім’я) за дії, що потягнули за собою загрозу цілості держави та перспективу громадянської війни (повне звинувачення написано нижче - тут перелік конкретних учинків, кожний з яких справді був. Для Кореневого Заклинання цього досить, чи не правда?).
Я довго роздивлявся папери, які Його Величність мені підсунув, хоча в них і не було нічого, що так довго можна було б вивчати. Усе було прозоро до неможливості, ім’я бунтівного князя розписано по складах, прогріхи його проти держави викладені філігранним почерком писця; чесно кажучи, я ледве втримався, щоб тут, на місці, не перекинутись на яку-небудь швидку нічну істоту й не перервати аудієнцію якнайнахабнішим чином.
Але я втримався.
- …Отже, - король м’яко всміхнувся, - за п’ять… ні, вже за чотири дні в палаці відбудеться найбільший прийом за останні два роки. Справді грандіозний прийом. Велика шляхта, маги першого ступеня й вище… Звичайно, наш тесть, він же мерзотний бунтівник, теж запрошений, ба більше - він буде. Він настільки зухвалий і певний власної безпеки, що…
Я мовчав.
- Ви маг поза ступенем, - м’яко нагадав король. - Звичайно, ви теж запрошені. Можливо, охорона не підпустить вас близько до Дривегоціуса… Але не йдеться про те, щоб заморити караного якою-небудь конкретною екзотичною смертю. Ні, таке за мету не ставиться - навпаки… Нам треба, щоб він помер якнайприродніше, щоб його смерть не викликала пересудів… Щоб він нарешті перестав чинити зло, нам треба висмикнути цю скабку, тоді країна зможе нарешті відновити єдність…
Я уявив, як просто посеред прийому королівський тесть валиться на руки вартівників, і надбіглі лікарі констатують цілком природну смерть, приміром від серцевого нападу.
А потім уявив, як у замку де Ятера з’являються королівські емісари. І як норовливий Іл покірно згоджується виконувати кимось прийняті закони, щороку доправляти певну кількість грошей та рекрутів, а в разі війни - хоча б і зі степовим князівством - підніматися за покликом сурми й підставляти під чийсь меч власну буйну голову…
- Розумію клопоти Вашої Величності, - сказав я із зітханням. - Однак, зізнаюся, у мене були свої плани щодо…
Печальні опуклі очі зробилися ще печальнішими. Я затнувся.
