Мене дуже важко примусити.
Мене практично неможливо присилувати.
Я міркував, чи слід удати й розіграти покірність. Чи прямо сказати Його Величності, що він не має рації, перекинутись на кажана і…
- Ви, Ваша Величносте, безсумнівно… довідувалися про механізми Кари?
- Звичайно, - бородань радісно кивнув. - Сам пан голова Клубу Кари консультував мене.
Бодай твоя сова здохла, подумки побажав я панові голові.
- Тоді ви, Ваша Величносте, розумієте, що такий довгий список звинувачень… якщо хоч найменша деталь виявиться неточною - від Кари загину я, а не Дри… а не ваш тесть.
Король насупився:
- Текст вивірено багаторазово.
- І все-таки, - я похмуро випнув нижню губу. - Я волів би перестрахуватися… це в інтересах діла! І скоротити звинувачення до одного пункту. Найочевиднішого. Наприклад, карається такий-то за те, що, дитиною бувши, каляв пелюшки…
Король якийсь час роздивлявся мене, намагаючись зрозуміти, чи не знущаються з нього.
Може, все-таки перекинутися на кажана?
- А що це у вас у мішечку? - раптом спитав король. - Ні, в цьому футлярі муляж, я знаю… А цей гаман ви так торкаєте, ніби там щонайменше діаманти…
- Це моя колекція, Ваша Величносте, - я присилував себе всміхнутися. - Я збираю кулони із самоцвітного каміння… і досягнув успіхів.
Шкіряна поворозка піддалась не одразу. Я акуратно зняв гаман із паска і, запустивши руку всередину, витягнув пригорщу камінчиків - не зводячи при цьому погляду з королівського обличчя.
Густа хмарка чужої магії шкребла мені долоню.
Усього камінчиків було два десятки. Здобич, на яку пішло багато зусиль, часу, поту - і, можливо, крові, якщо враховувати мстивість префекта…
Різноманітні морди, обличчя, рила, очі. Усі зняті з ший блукачів, які на певний час зникли, а потім повернулися додому.
Король роздивлявся камінчики на моїй долоні. Ібрину було цікаво, та не більше.
Раніше він ніколи не бачив таких дрібничок.
