перед тим я позатикав їм роти - щоб не порушували сну чесних громадян; віконниця купецького дому була тепер щільно зачахнута, і можна було подумати, що три пари очей за віконцем мені привиділися.
На врятовану пані я з делікатності не дивився. Належало дати їй час отямитися - і поправити одіж; обереги, раніше розвішані на її поясі, тепер валялися на бруківці. Біля самих моїх чобіт лежав утоптаний у пилюку жовтий камінчик із тигрячою мордою.
Жінка гучно, уривчасто зітхнула. Я полічив до десяти - і подивився на неї.
Вона більше не справляла враження стерви. Мокра курка - ось на кого була схожа гордовита відвідувачка Клубу Кари. Біле волосся вибилося з-під каптура збитим пір’ям. Ніс був подряпаний і помітно опухнув. Губи стрибали.
- А от не треба ходити самотою по темних провулках, - сказав я повчально.
Чекати, що вона кинеться мені на шию, було безглуздо.
Але й зовсім стриматися вона не змогла - розридалася…
Хоробра, хоча й баба.
- …Вас звати Хорт зі Табор, ви нещодавно виграли замовляння Кари… Мене звати Ора зі Шанталія.
- Не зрозумів, - чесно зізнався я. - Ора “зі”?
- Що в цьому дивного? Мій батько був уроджений маг, синів у нього не було. Так, він не зміг передати мені магічних здібностей у спадок. Але прізвище він мав право передати мені, вам не здається?
Я вирішив не сперечатись. Насправді мою співрозмовницю звали просто Ора Шанталія, і її спроби приєднати до свого імені частку “зі” свідчили тільки про надмірне самолюбство.
- Я не люблю бути зобов’язаною, - сказала Ора Шанталія. - А я багато чим вам зобов’язана, це безглуздо заперечувати… А тому, ласкавий пане, прошу придумати, яким чином я могла б повернути вам борг. Не грішми, не треба робити здивоване обличчя… Ділом. Відпрацювати, якщо хочете. Яким чином я можу бути вам корисна?
- Шановна пані, - сказав я вкрадливо. - А чому саме я маю турбуватися, як ви висловились, про ваше “відпрацювання”?
Ми сиділи в маленькій мансарді, яку, як з’ясувалось, Шанталія винаймала ось уже декілька тижнів. Біля входу я ще міг стояти на повний зріст, та в міру просування до вікна мені довелося б спершу горбитися, а потім ставати навкарачки - так круто кренилася стеля.
- Добре… - сказала вона тоном нижче. - Пробачте, я перенервувалась. Я, можливо, не маю рації. Зустріньмося сьогодні ввечері в клубі, десь о восьмій… Про все спокійно поговоримо…
Я знизав плечима:
- Зовсім не бачу, про що тут говорити.
