жертва, яку молодці не змогли швиденько завалити; жертва стояла спиною до стіни багатого купецького дому, і в щілинку віконниці - я помітив - за близькою розв’язкою спостерігали три пари уважних переляканих очей.
Терпіти не можу боягузливих купців.
Обличчя жертви закривав каптур, плащ спадав до щиколоток, та я не міг помилитися. Сувора пані в чорній сукні носом до носа зітнулася з людською підступністю.
Старший розбійник випустив невиразний владний звук.
Його учні (а це були саме учні) безшумно й зло атакували. Водночас із трьох сторін; то була не перша їхня атака.
Пані в чорному скинула руку - на хвилю пізніше, ніж треба б. Двоє шмаркачів відхитнулись, та третій прорвався крізь тонке замовляння й схопив жінку за зап’ястя.
Гордовита красуня скрикнула від болю.
Я дивився, що буде далі.
Шмаркач - фізично він був набагато сильніший навіть за найсильнішу магиню - завернув її руку за спину, відірвав жінку від стіни і підтягнув до свого наставника. За похвалою, напевно.
Старший розбійник знову випустив якийсь незрозумілий звук - очевидно, переможну лайку. Навряд чи ця істота вміла висловлюватися виразно, зате експресії в його голосі було - й на воза не забереш.
Жінка загарчала крізь зуби - ще намагаючись сотворити замовляння, та вже не маючи для цього сил. Дві пари рук бігали в неї на поясі; раз! - і полетів у пилюку оберіг від чоловічої сваволі. Не вберіг, така йому красна ціна! А молодики вже дібралися й до гаманця; раз-два - стали жертвою брелок у вигляді тигрячої морди та срібна чорнильниця…
Але ось до жадібних юнаків, що допалися до золотих монет і брязкалець, приєднався старий хтивий козел. Затріщала тканина плаща, дама в чорному приглушено скрикнула, намагаючись витрусити старигана з-під спідниці. У якусь мить їй це вдалося, та ґвалтівник одразу ж здійснив маневр у відповідь, і знесилена магиня розтягнулася на землі, і зойки її залунали вже з-під задертого на голову подолу; я вирішив, що норовисту жінку вже добре навчено, простягнув руки - метрів на чотири - і взяв отамана за горло.
Хтива тварюка захрипіла. Молодики, захоплені грабуванням, почули цей хрип тільки за секунду. Ще якийсь час знадобився їм, щоб повірити своїм очам - їхній одноокий ватаг бовтався над землею, смикаючись, ніби в зашморгу; та так воно, власне, й було.
Я кинув його в останню мить. Не з жалю, звичайно ж, а з огиди. Невелика радість - душити мерзоту до смерті, і без того тепер доведеться довго-довго відмивати руки…
Розбійник повалився на землю - та так і лишився лежати. Шмаркачів так уразила моя поява, та ще й неймовірно подовжені руки, що вони спробували були розбігтися - я впіймав їх “сіточкою” і стягнув разом так міцно, щоб дихати вони могли тільки по черзі.
Замість трьох соціально небезпечних юнаків на землі утворився хрипучий, повний бурхливого страху клубок. За секунду
