А проти Кореневого замовляння немає щитів. Не викували ще, та й навряд чи коли-небудь зберуться. На те воно й Кореневе.
Я відчув укол тривоги. Тому що давати таку зброю до рук випадкової людини, безвідповідального щасливця, на якого вказав жереб, - це, знаєте, щонайменше легковажно. Гаразд, хай засновники клубу мають на членських внесках нечувані гроші, однак хоч натяк на здоровий глузд має бути?!
Мені на секунду уявився шлях шантажування, що веде до верхівки влади. Тільки й діла, що страхом і вимаганням зачепитись де-небудь на троні - півроку для цього вистачить, а потім уже до гри вступлять інші сили, й інша зброя захистить колишнього носія Кари…
Невже ніхто не пробував? А якщо пробував - чому зірвалося? Не вистачило сили духу? Рішучості? Талану?
А може?..
Тьмяний ліхтар над дверима якогось дамського салону так і ліз в очі, так і заважав дивитись, забиваючи нічний зір жовтою ватою свого безпомічного світла. Я роздратовано погасив його - і наступної секунди спинився, весь обернувшись на слух.
Ворушня.
Глухі скрики. Сопіння. Удари.
Далеко, за квартал звідси. Я почув усе це тільки тому, що вітер зовсім стих, що навколо мовчали навіть цвіркуни, і клятий жовтий ліхтар таки погаснув.
Я б сприйняв це за звичайнісіньку бійку або звичайнісіньку сутичку грабіжника з небеззбройною жертвою, якби не слабкий струм магічної волі, рваний, як стара мішковина.
Маг там був тільки один. А пітних м’язистих тіл - штук п’ять.
Ще декілька тижнів тому я не задумуючись кинувся б до джерела звуків. Не обов’язково втручатися - просто подивитись.
Але тепер я завагався. Чи не провокація? Тягаючи на паску таке потрібне багатьом Заклинання, мимоволі станеш підозріливим…
Струм магічної волі стрімко слабнув.
Я пішов спершу повільно. Потім - усе наддаючи ходи; поодинокі ліхтарі гасли при моєму наближенні, видимість почіткішала й пояснішала, хіба що кольорів я не розрізняв. Усі вони здавалися різними відтінками коричневого.
І я враз побачив їх усіх.
Четверо красенів - шкіряні куртки, широкі ножі, воші й запах поту - стояли півколом. Справді страшним був тільки один - пелехата голова, пов’язка навколо ока й перекреслений шрамом рот. Решта були шмаркачі, які прагнули крові; один держався за вухо, у другого безсило теліпалася рука, у третього наполовину спалене було волосся. І винною в цьому була
