совою, і була в них одна сова на двох; злилась їхня сила й зросла стократно, і разом творили вони діла нечувані й небачені в наші дні - такі діла, про які й у пісні не сором проспівати… Один посовник хотів, щоб люди жили мирно, щоб усі були наче рівні камені на морському березі, від короля до останнього хлібороба… А другий посовник незгоден був і навчив людей бажати для себе кращого. Тут ніби й добре, та заздрі люди, розбрат між ними почався, а де розбрат, там і кров… Побачив старший посовник, що його брат накоїв, схопив вила, якими сіно кидають, і взяв посовника свого на вила… Так клятва посовництва порушена була й помстилася страшно - кажуть, що і по сьогодні п’яниця, за повного місяця з корчми повертаючись, якщо до криниці зазирне, на дні побачить застиглі тіні їхні, як один узяв на вила другого…”
Удень мені вдалося трохи поспати. Годині о четвертій я вийшов з готелю й, не знімаючи личини, відправився до ремісницьких кварталів.
Гончарі працювали просто на вулиці; якийсь час я повештався по рядах, цікавлячись, питаючи про ціни й прискіпливо перебираючи готовий товар. Потім мені сподобався глек - звичайнісінький глек із вузьким горлечком; голосно, щоб чула вся вулиця, я домовився з майстром, що саме зараз мені зроблять точно такий самий, та в півтора раза менший і без ручки.
Підмайстер, тямущий парубійко років п’ятнадцяти, мовчки здивувався примсі багатого товстуна - однак за роботу взявся без зайвих слів. Комірка підмайстра розміщувалася в глибині двору, за високою стінкою-тином. Я зажадав на власні очі спостерігати, як виготовлятимуть мій глек; парубкові це не сподобалось, та майстер дістав монетку, і підмайстер змирився.
Я діждався, поки парубок замісить глину.
Потім тихенько гукнув його - і піймав його очі.
Увести підлітка в стан покори - не дуже просте, та й не дуже складне завдання. Діти скоряються гірше, дорослі - краще; руки в парубка були те що треба, й око навчене, і вже за півгодини на підносі переді мною була потворна фігурка з глини - майже точна копія муляжу Кари.
Обпалювати потвору довелося в загальній пічці - я постарався, щоб усі присутні в майстерні бачили на її місці маленький глек без ручки. Кінець кінцем роботу було закінчено; я залишив хлопця зі срібною монетою в кишені і в повній певності, що глек вийшов на славу.
День закінчувався; мені довелось поквапитися, щоб застати чинбарів за роботою. На щастя, серед готових мішків і гаманців виявився один, дуже схожий на футляр від мого муляжу. Я розплатився.
Дзиґарі на міській вежі пробили сім. Слід було квапитись - за півгодини прибуде гостя.
Ора прийшла хвилина в хвилину. По черзі просигналили мої захисні замовляння; упевнившись, що за дверима стоїть справді потрібна мені візитерка, я відсунув засув.
- Перепрошую за певну скромність обстановки… Живу під личиною - інакше мені проходу не дали б відвідувачі…
Вона була бліда й зосереджена. І пахла ніжним парфумом, чого в перші наші зустрічі я за нею не помічав; що ж, Закон
