Терезів - річ свята.
- Ви маєте прекрасний вигляд, Оро, - сказав я щиро.
- Зате ви маєте кепський, - озвалася вона без усмішки.
- Провінційному мешканцю нелегко терпіти столичну метушню, усі ці численні розваги…
Пані мовчала. Під вибіленим магією волоссям її карі очі здавалися набагато темнішими, ніж були насправді; серйозність із певним відтінком жертовності робили її обличчя гарнішим і поважнішим і вже точно були поза порівнянням із колишньою гордовитою гримаскою.
- А як на мене, ви жодного разу не розважалися, - сказала вона нарешті. - Ви переймалися потребою карати. І шукали гідний об’єкт. Для Кари з великої літери. Знайшли?
- Усіх злодіїв не перекараєш, - сказав я, і несподівано для мене самого в голосі прозирнула гіркота. - Мені списали скаргами грубезний зошит, цілу комірну книгу… Я спалив її. У каміні.
- Тепер прийшов час розваг? - спитала вона з вимушеною усмішкою.
- Ви справді так серйозно ставитесь до цього вашого Закону Терезів? - відповів я питанням на питання.
Вона повільно кивнула:
- Безперечно. Це привід для насмішок?
- Ні… Знаєте, Оро, мені здається, що ви дуже нещасні.
Її бліді щоки трохи порожевіли, проте очі залишались ясними, а голос рівним:
- Ви маєте намір мене ощасливити, Хорте?
- Ні… - сказав я з жалем. - Ідеться всього лише про угоду.
- Тим краще, - вона кивнула. - Приємно мати справу з чесною людиною, - на слові “чесний” її голос ледь помітно затремтів.
Моя гостя роззирнулася - номер, який я найняв під виглядом товстого торгівця, не був вишуканий, але не був і бідний; ліжко здавалося кораблем під парчевим вітрилом запони, посуд для вмивання, так само як і нічна ваза під ліжком, був витриманий в єдиному стилі - порцеляна, розписана великими синіми квітами.
- У вас не буде вина? - спитала Ора, і голос її затремтів знову.
- Сам я не п’ю, та можу замовити для вас…
- Будь ласка, - сказала вона майже жалісно.
Поки я віддавав розпорядження служникові, вона сиділа біля стола, пряма, чорно-біла й цілковито
