пригнічена.
Чи подобалась вона мені?
Ще півгодини тому я твердо відповів би - “ні”. Я не люблю жінок із вибіленим волоссям, владних, вередливих, жовчних.
Але невже мене здатна привабити жінка-жертва? Ось така покірна, зв’язана Законом Терезів, з прямою спиною й задертим підборіддям, з великими печальними очима?
Чи це так посміялося замовляння Кари? Я ще не використав його, а воно вже “використало” мене, інакше звідки ця звичка - любити жертву в ближньому своєму?
У двері постукався прислужник із вином - я велів йому поставити піднос перед дверима номера.
- Оро, не з примусу, а з приязні… Я мешкаю тут під личиною, слуга напевно підглядає. Зробіть ласку - візьміть під дверима ваше вино…
Вона легко підвелася. Закон Терезів є Закон Терезів; якби попросив я її стягнути з мене чоботи - стягне? Чи не схоче? Цікаво.
- Я зовсім вам не подобаюсь, Оро? - спитав я з фальшивою усмішкою.
Вона зміряла мене сухим, гострим поглядом. Одним духом осушила свій келех; я вже готовий був підкинути їй цю ідею щодо чобіт, та все-таки опам’ятався. У даному разі жінка потрібна мені не для розваги - для діла…
Жінка тим часом промокнула губи серветкою. Глибоко зітхнула, піднялась і величною ходою пішла до ліжка; і поки вона йшла, дрібненькі гачечки на спинці її сукні взялися вискакувати з таких само дрібних петельок, самі собою і один за одним: трісь-трісь-трісь…
Зневажаю жіночу магію й успішно їй опираюсь - та Ора не застосувала жодного прямого діяння. Воля її спрямована була на маленькі сталеві гачечки, яких у будь-якій галантерейній крамничці хоч пригорщами греби; а що гачки вилітали з петельок так чудернацьки і сукня оголила спину так недбало й дивно, ніби жінка міняла шкіру, і що плечі, які показалися з-під шовків, були бездоганно білі та досконалі за формою, так магічного діяння тут не було ні на копійку, а була повага до Закону Терезів, який приписував із кредитором розплачуватися за повною програмою…
І от я піднімаюсь, за два кроки наздоганяю жертву, ніжно хапаю за волосся й розвертаю лицем до лиця, і так само ніжно, зубами, беруся за теплі, із запахом парфумів губи…
Ні. Я сиджу за столом, усіма десятьма пальцями вчепившись у край стільниці. Власному пориву можна інколи піддатися. Але вдіяти так, як сподівається провокатор…
- Оро! - глухо сказав я в оголену вже спину. - Справа, про яку я хочу вас прохати, нічого спільного не має з тілесними втіхами.
- Усе? - перепитала вона недовірливо.
