- Господарча магія, - вона осміхнулася. - Просто й ефективно…
- Надаю перевагу кравцям, - сказав я сухувато й приколов медаль на місце.
Вона осміхнулась:
- Отже, улюблена ваша розвага - давити курей? Це тривожний симптом, любий зі Таборе. Це значить, що в людській подобі ви не в змозі панувати над власною агресією… Так, приплющте ваше жовте око, нема чого на мене зиркати.
Я втримався.
Збираючись на королівський прийом, пані Шанталія вдягнула чорну сукню, яка несильно відрізнялася від повсякденної - хіба що спідниця трохи пишніша та ще слабенький натяк на декольте. Пояс був замшевий, із золотими бляхами; до пояса, як і раніше, кріпилося без ліку дрібничок, як потрібних, так і пустих.
- До речі, від молі рятують не тільки замовляння. Лавандова олія, наприклад, досить ефективна… Ви помітили, як похолодало? Ще недавно всі знемагали від спеки, а сьогодні вранці я не могла спати від холоду, довелося розпалювати вогонь…
Премилостива сово, вона не може зігрітися без допомоги вогню! І теж собі, до товариства Кари… Та що б вона робила з Кореневим заклинанням?
До самого замку ми мовчали, дивлячись у вікна найманої карети - кожне в своє; вряди-годи я поглядав ще і в заднє вузеньке віконце. Від міської брами й до брами королівської резиденції нас проводжали - на порядній відстані - двоє незнайомих вершників.
Ми прибули до замку, як і було сказано, на сьому годину. Карети підкочувалися до ґанку, затримувалися на секунду - і за командою охриплого розпорядника котили собі, даючи місце наступним; поділ чорної сукні моєї супутниці застряг у поспіхом зачахнутих дверцятах, і така дрібна прикра подія мало не спричинила скандалу.
- Грубіян! Я цього так не попущу! - кип’ятилася Ора.
- Пані, будь ласка, прошу пройти, не затримуйтеся… - рівним голосом повторював розпорядник.
Тут і там я помічав у натовпі перевдягнених вартівників. Молодший із королівських магів, сховавшись за величезним вазоном із квітами, удавав, що милується вродою моєї роздратованої супутниці; я підморгнув йому.
Кінець кінцем, маневруючи в пишно вбраному натовпі, ми пробралися до просторого холу. На півкруглому балконі грали музиканти; людська маса, в якій я не міг виділити жодного знайомого обличчя, потроху складалася в довгу чергу й змією сходила по широчезних парадних сходах.
Ми виявилися в центрі загального потоку. Стояв приглушений гомін голосів, черга крок за кроком просувалася вперед.
- Чому так повільно? - спитав я крізь зуби.
