понюхав закривавлені мотузки на Мессуа. Але
вона була така добра до нього! І він її любив. А
жорстокість, боягузтво, балакучість людей були
йому ненависні. Та все ж він нізащо в світі не
позбавив би Людину життя, не хотів би почути
118
цей жахливий запах крові ще раз, хоч би чим
погрожували Джунглі. Його план був набагато
простіший, і він засміявся сам до себе, зга-
давши, що на це навернула його одна з оповід-
ок старого Балдео.
— Так, це справді Заповітне Слово,—
повернувшись, збуджено шепнула Багіра йому
на вухо.— Он вони йдуть! Вони паслися коло
річки і послухалися мене, як буйволи!
Хатхі і його троє синів велично простували
заростями. Річковий мул іще не висох на їхніх
боках, і Хатхі розмірено дожовував зелене сте-
бло банана. Але кожен порух його величезного
тіла говорив Багірі (а вона розуміла все з
першого погляду), що не Повелитель Джунглів
прийшов до хлопчика-вовченяти, а прийшов
той, хто боїться, до того, хто не боїться нічого.
Троє синів Хатхі стояли погойдуючись позаду
батька.
Мауглі підвів голову, і Хатхі побажав йому
