ратпурі, і я б не хотів знову почути цей запах.
— Я теж. Навіщо мені білі кістки? Я просто не
хочу їх бачити тут. Нехай шукають собі інше лі-
гвище. Тут їм не можна лишатися. Я чув, як
пахне кров жінки, яка давала мені їсти. Вони її
вбили б, коли б не я. Тільки запах свіжої трави,
що виросте коло їхніх порогів, зможе притл-
умити запах крові. Від нього в мене пече в роті.
Напусти на село Джунглі, Хатхі!
— Ага! — сказав Хатхі.— Отак само пекла
мені і моя рана на шкірі, аж поки ми не побачи-
ли, як села заросли весняною травою. Я
зрозумів тебе, твоя війна тепер стане нашою
війною. Ми напустимо на село Джунглі!
Мауглі ледве встиг перевести подих — він
увесь аж тремтів від ненависті та образи,— а
вже слонів і слід прохолов, і тільки Багіра,
охоплена жахом, дивилася на Мауглі.
— Присягаюся зламаним замком, що звільнив
мене,— прийшла вона нарешті до тями.—
Невже ти те жалюгідне голе дитинча, за яке я
заступилася перед Зграєю, коли ти тільки з'яви-
вся в Джунглях? Повелителю Джунглів, за-
ступися за мене, за Балу, коли ми знесиліємо,
