ла Маленька Нога, а там — Велика Нога.
Менше аніж за десять кроків на камінні лежа-
ло тіло селянина. Тонка оперена стріла мисли-
вця-гонда пронизала йому наскрізь спину і гру-
ди.
— Виходить, що не така вже й дурна була
стара кобра,— м'яко сказала Багіра.— Ось,
принаймні, одна смерть.
— Ідемо далі. А де ж та червоноока колючка,
147
що п'є слонову кров?
— Можливо, в Маленької Ноги.
Поодинокий слід легконогої людини привів їх
до згаслого вогнища в вибалку.
— Поглянь! Знову! — Багіра спинилася, наче
скам'яніла.
Тіло маленького зморщеного мисливця лежа-
ло п'ятами в попелі, і Багіра запитально поди-
вилася на хлопця.
— Це від бамбукової палиці,— сказав той.— У
мене теж була така, коли я пас буйволів. Мати
Кобр знає людське поріддя, мені соромно, що я
насміхався з неї.
— Справді, його вбили червоні й голубі
камінці,— погодилася Багіра.— Не забувай, що
я була в князівському звіринці в Удайпурі.
