— Добряче полювання! Одна здобич за
одною! — сплюнула Багіра.
«Яблуко Смерті» — так називають у Джунглях
дурман, або датуру, найсильнішу отруту в Індії.
— Що ж буде далі? Невже й ми з тобою уме-
ртвимо одне одного через оцей червоноокий
дрюк?
— Нам двом вона не зашкодить, ми не же-
немося за нею,— прошепотів Мауглі.— Хіба я
недобре вчинив, коли викинув її? Якщо поли-
шити її тут, вона вбиватиме людей з такою шви-
дкістю, як падають горіхи від вітру. Я не хочу,
щоб люди вмирали по шестеро за одну ніч.
— Ну то й що? Адже це лише люди. Вони самі
повбивали одне одного — і були з того
задоволені,— сказала Багіра.
— Це я винен,— сказав Мауглі.— Ніколи
більше не принесу в Джунглі незнайомих речей,
хоч які були б вони прекрасні! Це...— він швид-
ким порухом ухопив анкас,— я однесу назад, до
Матері Кобр. Тільки спочатку нам треба ви-
спатись. Та, звісно, не поруч із трупами. Окрім
того, нам треба зарити оцю гидоту, щоб вона не
втекла і не вбила ще кількох.
