старі погуки,— Мауглі почав ходити на Скелю
154
Ради, як і раніше, і сідав поруч Акели. Коли
хлопець говорив, Зграя вислуховувала його до
кінця. То були дні вдалих ловів і міцного сну.
Жоден чужак не посмів би завернути у володін-
ня Народу Мауглі (так тепер називалася Зграя);
молоді нагулювали силу, а вовчиці на кожні
оглядини приводили купу нових дітлахів.
Мауглі завжди приходив на це дійство, бо па-
м'ятав ту ніч, коли його, голе смагляве хлоп'я,
привели до Зграї. І від протяжного гуку: «Диві-
ться, дивіться, о Вовки!» — його серце тривож-
но калатало. Решту часу він проводив у Джу-
нглях — вистежував, мацав, куштував і обнюху-
вав усе нове.
Якось присмерком він ніс Акелі половину
впольованого оленя, а четверо вовків трюхи-
кали слідом і жартома кидалися одне на одного,
втішаючись життям. І тут він зачув виття, яке з
часів Шер-Хана більше не доводилося чути. Це
виття в Джунглях називають пхіал — противне
виття шакала, який полює обіч тигра, коли
починаються великі лови. Уявіть собі дику
суміш ненависті, торжества, страху, відчаю,
пронизаних глумлінням,— і це буде отой пхіал,
