вавленими боками, тягнучи передню лапу, ки-
нувся до ніг Мауглі.
— Доброго полювання! Ти звідки? — поважно
спитав Пхао.
— Доброго полювання! Я Вантала,— почулася
відповідь.
Це значило: вовк-одинак, який полює для
себе, своєї подруги і вовченят, живучи десь у
віддаленій печері. При кожному подиху тіло
його здригалося.
— Хто йде? — спитав Пхао (про це завжди в
Джунглях питають після пхіала).
— Руді Собаки із Декана — вбивці! Вони при-
йшли з півдня, кажуть, у Декані голод, і вони
156
вбивають усіх на шляху. Коли зійшов місяць-
молодик, у мене були моя подруга і троє вовче-
нят. Мати вчила дітей заганяти оленя, як то
робимо ми, вовки рівнини. Опівночі я ще чув
гучні голоси моїх вовченят, вони йшли по сліду.
Але на світанні я знайшов усіх чотирьох у траві,
і вони вже задубіли. А ще недавно вони були
живі, о Вільний Народе! Тоді я кинувся шукати
вбивць і знайшов Рудих Собак.
— Скільки їх? — спитав Мауглі, і вся Зграя
глухо загарчала.
