150
— Але ж, Маленький Брате,— сказала Багіра,
підходячи до дерева,— винен не кровопивця, а
люди.
— Нехай і так, але все рівно вирий яму, та
глибоченьку. Коли виспимося, я віднесу його
туди, звідки взяв.
Минуло дві ночі. Біла Кобра сиділа в мороці
під склепінням печери — зганьблена, по-
грабована і самотня. Аж раптом бірюзовий
анкас влетів у пролом стіни і, дзенькнувши об
золоті монети, впав на підлогу.
— Мати Кобр,— сказав Мауглі (із обережності
він стояв по той бік стіни),— візьми собі когось
молодшого й дужчого зі свого племені, і нехай
він допомагає тобі стерегти князівські скарби,
щоб жодна людина не вийшла звідси живою.
— Ах-ха! Значить, він повернувся! Я ж
казала, що це смерть! — прошелестіла стара
кобра.— Як же сталося, що ти ще живий? — си-
чала кобра, з любов'ю обвиваючись навколо
держака.
— Присягаюсь буйволом, який викупив мене,
я й сам не знаю! Ця гидь убила шістьох за ніч!
151
Не випускай її більше!
