Один, два, три, чотири сліди взутих людей.
Ну що зробив їм маленький лісовий чоловічок?
Дивись, вони розмовляли всі п'ятеро коло во-
гнища, перш ніж убили його. Багіро, ходімо
геть, у мене в шлунку важко, і він витанцьовує,
як гніздо іволги на кінчику гілки.
— Останнє діло — випустити здобич. Ходімо
за ними! — мовила пантера.— Ці восьмеро
взутих ніг недалеко відійшли.
Вони бігли близько години широкою стежкою.
Настав ясний спекотний день, і Багіра сказала:
— Я чую дим.
Люди завжди більше полюбляють їсти, аніж
бігати,— відповів Мауглі, то зникаючи, то знову
з'являючись поміж кущами, що ними поросли
148
незнайомі Джунглі.
Багіра, що йшла трохи лівіше, раптом видала
якийсь горловий звук.
— Оце так пообідав!
Під кущем лежала зім'ята купа пістрявого га-
нчір'я, а довкола була розсипана мука.
— Це також зроблено гострою бамбуковою
палицею. Дивись! Вони відняли в нього здобич,
— він ніс їхню їжу,— а його віддали на поталу
