— Але ж я народився у Джунглях, я підкоря-
вся Законові Джунглів, і всі вовки — мої брати!
14
Згадай, скільки я витяг колючок з їхніх лап!
— Ходи сюди, Маленький Брате. Ану, помацай
у мене під щелепами.
Мауглі простяг свою сильну смагляву руку і
на шовковистій шерсті Багіри намацав маленьку
залисинку.
— Ніхто у Джунглях не знає, що я, Багіра,
ношу цю відмітину — слід від нашийника. Одна-
че я народилася серед людей, серед людей
померла й моя мати — в звіринці князівського
палацу в Удайпурі. Тому я й заплатила за тебе
викуп, коли ти ще був малим голим дитинчам.
Замолоду я сиділа за ґратами, мене годували з
миски. Та якось уночі я відчула — я Багіра,
пантера, а не людська забавка. Одним помахом
лапи зламала я дурний замок і втекла. І
оскільки я добре знаю людські звички, у Джу-
нглях мене бояться більше, аніж Шер-Хана.
Хіба не так?
— Так,— погодився Мауглі,— всі Джунглі боя-
ться Багіри, окрім Мауглі.
— О, ти — Людське Дитинча,— усміхнулася
чорна пантера ніжно.— Як і я колись поверну-
