Ради Народ Джунглів, і тоді... тоді... Стривай, я
знаю, що робити! — скрикнула Багіра.— Біжи
мерщій униз, у долину, до людей і дістань у них
Червону Квітку. Тоді в тебе буде спільник, си-
льніший за мене, Балу і тих вовків Зграї, що не
люблять тебе.
Червоною Квіткою Багіра називала вогонь. Усі
звірі в Джунглях смертельно бояться вогню і
придумують сотні назвиськ, аби не називати
його прямо.
— Червона Квітка? — спитав Мауглі.— Вона
квітне перед хатинами у сутінки. Я її дістану.
— Оце правильно! — з гордістю сказала Багі-
ра.— Не забудь, квітка росте в маленьких
горщиках! Здобудь же її мерщій і тримай у себе,
16
вона тобі знадобиться.
— Гаразд! — відповів Мауглі.— Я іду!
«Оце людина! У цьому — вона вся,—
подумала Багіра, вмощуючи голову на лапи.—
О Шер-Хан, у лиху годину надумав ти полювати
за Жабеням!»
А Мауглі був уже далеко-далеко звідси. Він
біг щодуху, і серце його ледве не вискакувало з
грудей. Добіг до печери, коли вже заліг вечі-
рній туман, перевів подих, подивився вниз, у
