долину. Мати-Вовчиця відразу збагнула, що він
чимось стурбований.
— Що сталося, синку? — запитала вона.
— Шер-Хан розносить плітки, як кажан,— ки-
нув на ходу хлопчик.— Я нині полюю на
зораній ниві.
І він подався вниз, через чагарі, до річки в
долині, але спинився, зачувши виття Зграї. По-
тім до нього долинув стогін загнаного оленя і
злий гавкіт молодих вовків.
— Акело! Акело! Покажи свою силу! Дорогу
Ватажкові Зграї! Стрибай, Акело!
Вовк-самітник стрибнув і, мабуть, схибив, бо
Мауглі почув клацання його зубів і короткий
виск: олень, напевне, збив Акелу з ніг копитом.
Мауглі не став більше вичікувати, а кинувся
щодуху вниз. Він уже біг засіяними полями, ви-
ття позаду стало ледь чутним.
«Багіра сказала правду,— прошепотів він
захекано і згорнувся клубочком на купі сіна під
вікном хатини.— Завтра вирішальний день і для
17
мене, і для Акели».
Притулився обличчям до вікна і став дивитися
на домашнє вогнище. Він бачив, як жінка під-
