собачої зграї, котра вперто і люто переслі-
дувала Ванталу. Якщо дивитися згори, то Дикий
Собака з Декана здається вдвічі меншим за
вовка, та Мауглі знав, які сильні в нього лапи і
щелепи. Роздивляючись гостру руду морду
ватажка, що нюшив слід, він гукнув йому:
— Доброго полювання!
Ватажок підвів голову, і одразу всі Руді
Собаки зупинилися. їх була ціла зграя: підібгані
хвости, широкі груди, худі зади. Близько двох-
сот собак зібралося під деревом. Дикі пси
завжди злі й непривітні навіть у своєму рідному
Декані.
171
Мауглі бачив, як ватажок зграї жадібно обню-
хує слід і рветься бігти вперед. «Так вони зави-
дна дістануться до лігвища»,— подумав Мауглі і
вирішив до присмерку затримати собак під
деревом.
— З чийого дозволу ви тут? — спитав Мауглі.
— Всі Джунглі — наші,— почув він у відповідь,
а той, хто це сказав, вишкірив білі зуби.
Мауглі посміхнувся і поворушив голою ногою
над самісінькою головою ватажка. Цього було
більше аніж досить — тупа лють охопила собак.
