Ватажок загарчав, підстрибнув, а Мауглі підіб-
гав ногу і сказав уїдливо:
— Пес, рудий пес! Ану, забирайся геть до
себе в Декан — жерти ящірок! Ти, рудий, шолу-
дивий пес! У тебе шерсть між пальцями, ти, по-
твора! — і він знову поворушив ногою.
— Ану, стрибай униз, безволоса гола мавпа!
— завила зграя.— Стрибай, а то ми заморимо
тебе голодом!
Саме цього й треба було Мауглі. Він ліг, ви-
проставшись уздовж гілляки, притулився що-
кою до кори і впродовж кількох хвилин шпетив
собак, а тоді їхніх подруг і щенят. А в світі нема
мови більш ущипливої й колючої, аніж та, що
нею говорять мешканці Джунглів, коли хочуть
когось образити і виказати презирство. Отак
Мауглі поступово довів зграю до сказу. Споча-
тку вона гарчала, потім загавкала, тоді завила
хрипко. А тим часом Мауглі тримав праву руку
зігнутою в лікті, а ноги його міцно стискали
172
гілку. Величезний рудий ватажок кілька разів
підскакував у безсилій люті, але Мауглі боявся
промахнутися. Нарешті лють додала псові сили.
Він підскочив футів на сім-вісім від землі. Тоді
