— Я сам вирву з тебе тельбухи! — прохрипів
ватажок, безсило гризучи коріння дерева.
— Поміркуй-но, Куцохвостий: тепер у тебе
народиться багато рудих щенят із червоним
обрубком замість хвоста. Іди додому, рудий, і
кричи скрізь, що це зробив я. Не хочеш? Тоді
ходімо зі мною — вставлю тобі клепку!
І він скакнув, як мавпеня, на сусіднє дерево,
потім — далі, далі, а зграя подалася за ним,
підвівши ощирені морди. Часом хлопець удавав,
ніби падає, і пси давили одне одного, у безси-
лій надії схопити його. Дивне це було видиво —
хлопець із ножем, що холодно зблискував у
призахідних променях, а внизу — мовчазна
174
люта руда зграя. На останньому дереві Мауглі
добояче натерся часником і швиргонув собакам
обрубок хвоста їхнього ватажка. Зграя на якусь
мить відсахнулася від дерева.
— А тепер — гайда за мною, аж до самого ва-
шого скону!
Мауглі стрибнув з дерева, і перш ніж собаки
щось збагнули, мов вихор помчав до Бджоли-
них Скель.
Собаки глухо завили і кинулися незграбним
