підтюпцем за ним. Мауглі на це й розраховував,
бо інакше він ніколи б не наважився перетнути
дві милі відкритого поля. Завдання полягало в
тому, щоб тримати зграю на певній відстані і не
дати їй збочити. Хлопець біг спритно, рівно,
пружно, а за ним, кроків за п'ять,— ватажок.
Решта потяглася вервечкою, засліплена жа-
добою помсти.
Мауглі перевіряв відстань на слух, зберігаючи
сили наостанок, щоб промчати по Бджолиній
Скелі.
Бджоли поснули смерком, бо квіти вже
позакривалися. Та тільки пролунали перші
кроки Мауглі, як він почув такий шум, ніби під
ним загула земля. Тоді він побіг так, як ніколи в
житті не бігав, по дорозі звалив ногою одну,
дві, три купки каміння в темні провалля, і до
нього долинув гул, схожий на морський прибій
під склепінням печери. Хлопець побачив течію
Вайнганги далеко внизу і пласку трикутну голо-
ву в воді. З усіх сил відштовхнувшись, він
175
стрибнув ногами вперед, а за ним рудий без-
хвостий ватажок, і перший упав у рятівну воду,
задихаючись і торжествуючи. Жодного укусу не
було на його тілі: часник на кілька секунд, поки
