він біг Скелею, відлякнув бджіл.
Коли Мауглі випірнув, його підтримував Каа,
а зі скелі падали в річку якісь великі важкі клу-
бки, схожі на суцільне скупчення бджіл, і лиш ті
клубки торкалися води, бджоли злітали вгору, а
труп собаки підхоплювала течія і несла кудись
униз. Над Бджолиною Скелею чулося оскаже-
ніле гавкання, що тонуло в зловісному гулі мірі-
адів крил. Багато собак провалилося в ущели-
ни, підземні печери і там задихалися, клацали
зубами в місиві щільників і, напівмертві, облі-
плені роями бджіл, котилися вниз, да чорні
купи сміття. Деякі впали на дерева, що росли
внизу, і бджоли обліпили їх, та більшість, знетя-
млена від укусів, кидалася в воду, а Вайнганга,
як сказав Каа, пожадлива річка.
Каа міцно тримав Мауглі, поки хлопець від-
сопувався.
— Нам не можна лишатися тут,— сказав
полоз.— Бджоли розлютилися не на жарт. Пли-
вімо!
Тримаючись глибоко у воді і часто пірнаючи,
Мауглі поплив униз за течією з ножем у руці.
Майже половина зграї, збагнувши, що вони
