шкодити втечі рудих собак. Та ось з-під гори
мертвих тіл з'явилася голова і лапи Акели, і
Мауглі опустився перед ним на коліна. Той був
іще живий.
— Хіба я не казав, що це буде моя остання
битва? — прошепотів Акела.— Добрячі були
лови! А як ти, Маленький Брате?
— Я живий, Акело...
— А я вмираю... і хочу, щоб ти був зараз біля
мене, Маленький Брате.
Мауглі поклав поранену голову Акели собі на
коліна і обняв його.
— Давно минули часи, коли був живий Шер-
Хан, а Людське Дитинча качалося голісіньке в
пилюці,— кашляючи, сказав вовк.
— Ні, ні, я вовк! Я однієї крові із Вільним
Народом! — вигукнув Мауглі.— Не зі своєї волі
я став Людиною!
— Ти Людина, Маленький Брате, вовченя, ви-
плекане мною. Ти Людина, інакше Зграя втекла
б від Рудих Собак. Тобі я зобов'язаний життям,
182
а сьогодні ти врятував усю Зграю. Тепер
сплачені всі борги. Іди до своїх. Кажу тобі, зіни-
це мого ока, полювання закінчено. Іди до свого
