його розуму, а тепер почали боятися ще й його
могутньої сили. І коли Мауглі йшов спокійно в
якихось справах, чутка про те, що він іде, ле-
тіла далеко попереду. Та погляд у хлопця був
завжди м'який. Навіть коли він бився, його очі
не спалахували вогнем, як у чорної пантери
Багіри, він був лише більш збуджений, і це було
незрозуміло навіть Багірі.
Якось вона спитала про це у Мауглі, і той
185
засміявся:
— Коли я схиблю на ловах, то буваю сердитий.
Коли два дні шлунок мій порожній, теж буваю
дуже сердитий. Хіба по моїх очах це не
помітно?
— Рот у тебе голодний,— відповіла Багіра,— а
по очах цього не видно. Полюєш ти, їси чи
плаваєш — вони завжди ясні, мов лісове озеро
погожої днини.
Мауглі лінькувато глянув на пантеру з-під
своїх довгих вій, і вона, як завжди, опустила
голову. Багіра знала свого господаря.
Вони лежали на схилі гори високо над
Вайнгангою,авнизузеленувато-білими
смугами стелився вранішній туман. Зійшло
сонце,іпасмугипопливлизолотаво-
