ервонястими хвилями вгору, і низьке косе
проміння лягло на суху траву, де спочивали
Мауглі з Багірою. Холодна пора року
скінчилася, хоча листя на деревах, зів'яле й
тьмяне, ще сухо шелестіло од вітру. Це
розбудило Багіру. Вона глибоко вдихнула
прохолодне вранішнє повітря і збила лапою
пожовклий листок.
— Рік повертає на тепло,— сказала вона.—
Джунглі прокидаються, і листя це знає. Як
добре!
— Трава ще суха,— Мауглі висмикнув пучок
рослин із корінням.— Навіть Весняне Вічко,
червоний маленький дзвіночок, іще не розкри-
лося... Гей, Багіро, не гоже чорній пантері ка-
186
чатися на землі і розмахувати лапами, наче
дика кішка?
— Аоу? — відгукнулася пантера. Видно було:
вона думає про щось інше.
— Я ж бо й кажу: не гоже чорній пантері позі-
хати і качатися на землі? Ми ж таки господарі
Джунглів.
— Це правда, я чую, дитино.— Багіра квапли-
во струснула пилюку із скуйовджених чорних
